пт.10202017

Last updateT3_DATE_FORMAT_LASTUPDATE

Статті

Спогади про Київ

Понад п’ятнадцять віків стоїть на дніпровських берегах Київ – стольний град Київської Русі, столиця України. Стрімкі узвози й спокійні долини, Дніпро-Славутич і прадавня Либідь, свічки каштанів і пахощі бузку, золоті бані церков і святий Володимир – усе це Київ. Багато бід принесли йому вітри Історії, а він знову і знову підіймався з руїн. Місто руйнували печеніги, орди Батия, кримський хан Менглі-Гірей, військо Яна Радзивілла. Після спустошливої пожежі 1811 року на Подолі Київ впродовж століття зростав і кращав у мирі й спокої.

Детальніше...

Луцьк з глибин століть...

За легендами, Луцьк ще з сьомого століття разом із Зимним був політичним центром землі дулібів, за іншими свідченнями – осідком князя Луки (згадано від 792 року) або центром племені лучан. З 1085 року Лучеськ відомий, як центр удільного князівства. В XIII столітті згадується Луцька волость. Після роздроблення Руси-України входила до Волинсько-Галицького князівства. З 40-х років XIV століття земля Луцька була часткою Литовського князівства разом з усією Волинню, з 1569 до 1795 року була повітом Речі Посполитої Польської, з 1795 – повіт Російської імперії, в 1918-1920 роках – повіт Української Народної Республіки, з 1921 року – повіт польської держави, з кінця 1939 – район УРСР, з 24 серпня 1991 року – район незалежної Української держави.

Детальніше...

Паспорт Луцького району

Луцький район розташований у південно-східній частині Волинської області. На північному сході та півночі Луцький район межує з Ківерцівським, на північному заході – з Рожищенським, на заході – з Локачинським, на півдні – з Горохівським районами і на південному сході – з Рівненською областю.

Центром району є обласний центр – місто Луцьк. У фізико-географічному відношенні район належить до двох зон: Південного Полісся і Західного Лісостепу. Переважна більшість господарств району знаходиться в Лісостеповій зоні.

Детальніше...

З Придніпров’я до Тавриди

Отже, починаємо нашу подорож до Криму. Нам належить по-долати майже 800 км по шляхах Придніпров'я та Тавриди.

Позаду залишається столиця України – стародавній Київ. Наш шлях пролягає швидкісною магістраллю Київ-Бориспіль, яка перетинає межу Полісся та Лісостепу.

 

Ліворуч від шляху знаходиться село Чубинське – батьківщина Павла Чубинського, автора слів державного гімну України. Село також відоме сільськогосподарськими виставками, які проводяться тут двічі на рік. На відстані 21 км від Києва автотраса перетинає старовинне місто Бориспіль. Його назву пов'язують з іменем давньоруського князя Бориса, молодшого сина київського князя Володимира Святославича та грецької принцеси Анни Візантійської. Саме тут, на березі річки Альта, Борис був підступно вбитий своїм братом Святополком, про-званим в народі Окаянним. Пізніше князя Бориса канонізувала православна церква.

Детальніше...

Тиврів

Прямуючи на південь Вінницької області по автодорозі Віннця-Могилів-Подільський на своєму шляху, за 25 км від Вінниці, зустрінемо селище міського типу Тиврів, розташоване на мальовничому узгір’ї правого берега Південного Бугу. Населення становить 4.9 тис. чоловік. Назву селища пов'язують зі слов’янським племенем тиверців, що жило, за літописом, поміж Бугом та Дністром. Територія селища освоєна в сиву давнину. В центрі Тиврова, на березі Південного Бугу, знаходять крем'яні знаряддя праці доби неоліту (VI–IV тисячоліття До н. е. на Побужжі). Перша письмова згадка про Тиврів належить до початку XVI ст. У 1505 р. брацлавський зем'янин Федько Дашкевич "бив чолом" і пред'явив відповідні документ великому князю Литовському Олександрові про те, що Тиврів в числі інших населених пунктів був дарований "за службу” великим князем Вітовтом його дідові Герману Дашкевичу. Князь підтвердив право Дашкевичів на володіння Тивровом, У 1629 р. Тиврів згадується також в списках подимного податку Брацлавського воєводства.

Детальніше...

Гнівань

Немов намисто на нитці, села і містечка нанизані на окрасу Поділля – Південний Бут. Це і Меджибіж, і Хмільник, і Вінниця, Тиврів, Брацлав... Так і Гнівань, що розташована на лівому березі Південного Бугу, – місто, центр міської Ради районного підпорядкування Тиврівського району Вінницької області, розкинулося за 20 км від районного центру. Населення – 14.4 тис. чоловік.

Поселення Гнівань виникло в давнину. Про Гнівань згадується ь документах, датованих 1629 р. Як більшість населених пунктів Поділля, його не раз грабували і спустошували татари. Після того, як через Гнівань була прокладена залізниця Київ-Одеса, село починає швидко зростати. В цей час для потреб будівництва залізниці, службових споруд та житлових будинків розпочали розробку гніванського граніту. Поміщику Ярошинському належала Земля села і його околиць, яку він став продавати (по 0.15 га) робітникам, що працювали на будівництві залізничної колії.

Детальніше...

Калинівка та її околиці

Прямуючи з Вінниці по шосе Він- ниця-Житомир, зустрічаємо чудові подільські села – Стрижавка Коло-Михайлівку, Дорожнє... А через кілька хвилин швидкої їзди перед нами постає містечко з ліричною назвою Калинівка.

Місто розкинулося на рівнині, на берегах маленької тиховодної річки Жерді за 26 км від обласного центру. Зараз Калинівка – адміністративний центр району Вінницької області. Чисельність населення міст становить 20.8 тис, жителів.

Калинівський район – один із найбільших у складі Вінницької області. Територія його – понад 1 100 км2. У 59 населених пунктах, підпорядкованих міській та 29 сільським Радам народних депутатів, мешкає понад 65.5 тис. чоловік.

Рельєф поверхні – хвиляста рівнина Подільського плато, яке перетинають ріки Південний Буг, Десна, Згар та їхні притоки. Грунти в районі, головним чином, мало- та середньогумусові чорноземи. Однак на значних площах є і опідзолені. Клімат помірно-континентальний. Літо тривале, нежарке. Протягом року опади становлять 525–550 мм. Район відомий покладами граніту, торфу, цегельно-черепичної глини, пісків.

Детальніше...

Погребище


Погребище – районний центр, місто з 1984р., що розташований У північно-східній частині Вінницької області. Йому, як жодному іншому з міст і містечок Поділля, упродовж усієї історії існування судилося бути своєрідним рубежем на стику політичних інтересів і різних володінь. Звідси – часта зміна адміністративно-територіальної належності (Брацлавська, Київська, Подільська губернії) і завжди крайнє положення біля меж областей (губерній, володінь).

Детальніше...

Погляд з пагорба на Вороновицю

Нe думав писати про Вороновицю. Це поселення більше нагадує велике гарне село, ніж містечка У самій Вороновиці бував разів 5 6, проїжджав поряд десятки разів, і завжди мене не полишало відчуття, що життя цього містечка, його доля залежали від доріг, при яких воно розташоване. В давні часи це Вінницький шлях, або велика дорога до Вінниці, тепер – Немирівське шосе, або Уманська траса.

Детальніше...

Могилів над Дністром

В середній течії Д ністра, де притоки Немія і Дерло вливаються широку блакить великої річки лежить старовинне українське місто Могилів-Подільський. Дивом природи, окрасою всієї України назвала ці землі видатна поетеса Леся Українка. Та не тільки письменниця щиро захоплювалась цим краєм. Поділля з його мальовничим Придністров'ям полонило думи і мрії всіх, хто хоч раз бачив цей чудовий куточок землі Ось як змальовував вінницьке Придністров’я геолог-дослід ник, академік В. Різниченко: "Густі, веселі, надзвичайно мальовничі села придністрянської країни по узгір'ях і в долинах, з виноградниками на схилах, з городами та пишними садками понад тихо шумливими рипсами, з ландшафтом, що деякими рисами своїми часто утворює ілюзію типового гірського; зелені переліски і степ, лани широкополі на розлогім плато – все це ласкава природа полуднево-західної України, з її привабливими краєвидами".

Детальніше...

У Браїлові

Якщо їхати залізницею з Вінниці на південь, то за 8 км до Жмеринки з правого боку можна побачити невеличку станцію «Браїлів». Станція як станція, нічого особливого. Проте за 3 км на північ розташоване містечко Браїлів. Воно навіть не було районним центром, та знане не лише на Поділлі, але й далеко за межами України.

 

Знане завдяки композитору Петру Чайковському. Згадуючи містечко, він писав: "В Браилове хочу отдаться любви моей к природе. Нет места во всем мире, которое давало бы мне в этом отношении так много простора". Однак помилково вважати, що Браїлів – то лише Чайковський. Підтвердженням цього є не тільки подальша розповідь, але й недавно опубліковані краєзнавчі нариси Н. П. Слободенюк і В. О. Логвінова «Браїлів: стежками історії» [3].

Детальніше...

Містечко-курорт Хмільник

На Поділлі, як і по всій Україні, є містечка, відомі лише в своїй окро Уи О (Гнівань, Браїлів, Турбів, Зінькій, Дунаївці, Борщів, Мельниця- Подільська та інші); є й такі, хцо їх знає весь Подільський край – Брацлав, Тульчин, Бар, Летичів, Заліщики, Кременець тощо. Містечко Хмільник відоме не лише на Поділлі та в Україні, але й за їх межами. Це містечко-курорт, проте таким воно стало не зразу.

Детальніше...

Немирів та його околиці

У давнину говорили, що з Вінниці до Немирова найкраще добирати ся великою дорогою (тепер - Немирівським шосе). Здавалося б, що тут такого? Та справа у тому, що дорога ця незвичайна – унікальна алея вікових лип, яка не має собі аналогів в Україні. Середній вік лип сягає 250–300 p., а окремі дерева перейшли навіть цей рубіж. Проте це той випадок, коли старість прикрашає. Казкові форми стовбурів та величе: ні крони надають алеї своєрідної і неповторної краси. Мимоволі виникає запитання, хто і коли насадив дерева, створив цю красу.

Детальніше...

У Тульчині

У містечок, як і у людей, у кожного своя доля. У одних – наснуєна історичними подіями, у других – пов'язана із життям та діяльністю визначних людей, у третіх – відображення історії оригінальної архітектури, садів і парків, у четвертих доля – то усе разом взяте.

Останнє буває рідко, але трапляється. А коли так виходить, містечко стає відомим не лише в окрузі, але й далеко за межами краю. В Україні до таких належать Галич, Ізмаїл, Остріг, Кременець, Канів, Миргород, Умань, Тульчин...

Детальніше...

Брацлав і Брацлавщина

Середнє Побужжя – регіон стародавнього активного і різнобічного господарського освоєння при родних ресурсів. Це невипадково. Воно займає середню частину басейну річки Південний Буг, що, у свою чергу, лежить "посередині" між най-більшими річками України – Дніпром та Дністром. Більше того, Середнє Побужжя розташоване у центральній (середній) частині лісостепової смуги й характеризується типе вою для неї (смуги) природию.

А природа лісостепу, й особливо Середнього Побужжя, завжди була чарівна. То ж не дивно, що Середнє Побужжя часто називають краєм зелених дібров і золотих нив. Своєрідної краси йому надає також річка Південний Буг та його допливи. У середній течії Південний Буг – оригінальне поєднання плес,тихих, ніби замріяних, з повільною течією, широких лучних заплав, розораних перелісків- терас та порогів, бурхливих, дещо страшнуватих, зі швидкою течією, над якими нависають гранітні скелі, степові або заліснені круті схили.

Детальніше...

Муровані Курилівці

На Середньому Придністров'ї села й містечка ніби ховаються глибоких каньйоноподібних доли нах приток Дністра, а дороги між ними, здебільшого, прокладені на вододілах. Коли під'їжджаєш до поселення, не завжди зразу й побачиш його.

Так і Муровані Курилівці заховалися у глибокій долині річки Жван. Саме на крутих схилах та берегах неглибокої, з кам'янистим дном, але швидкою течією, річки заснували люди поселенім, яке в історичній літературі вперше згадується за 1493 р. Тоді тут нараховувалось 9 будівель [3].

За переказами, перше житло на високому березі річки Жван спорудив легендарний козак Чурило. На його честь і назвали поселення Чурилівцями. Пізніше ця назва була замінена на Курилівці.  Мурованими вони стали у XVI ст., коли тут збуду-вали перший кам'яний замок.

Детальніше...

Україна туристична

загрузка...
загрузка...