З кінця ІХ століття ми знаходимо відомості про Ужгородський замок. Хоча спершу він був дерев’яним і належав одному з слов’янських племен. Наприкінці Х – початку ХІ сторіччя ці землі входили належали Угорському королівству. З часом на місці дерев’яної твердині звели мурований замок. Сучасного вигляду він набув наприкінці ХVI століття. На запрошення магнатської родини Другертів, які на той час володіли замком, італійські інженери провели повну реконструкцію споруди, втіливши в замкові найостанніші фортифікаційні досягнення Європи. Ефективність оновлення фортеці доводить той факт, що після неї замок жодного разу не був захоплений. Своє оборонне значення замок втратив на початку ХVІІІ століття, а нині у ньому розмістився Закарпатський краєзнавчий музей.
Приблизно з середини минулого століття Ужгородом поповзли чутки, що у місячні ночі подвір’ям замку блукає привид. Нічна сторожа неодноразово бачила білу жіночу постать. Ті з охоронців, хто наважувався наблизитися до неї, із жахом виявляли, що фігура ця цілковито прозора. Кажуть, що примара є духом доньки одного з комендантів замку. Під час осади дівчина нібито видала ворогові таємницю замкових підземель, якими можна було безперешкодно потрапити в укріплення. Дізнавшись про зраду, розлючений батько звелів живцем замурувати дівчину в стіні замку. Відтоді нещасна кілька разів на рік виходить зі своєї в’язниці, та, важко зітхаючи, до ранку блукає замком.
Цікаво, що нещодавно тут було проведено кілька молебнів, щоби нарешті покласти край земним поневірянням гості із потойбіччя. Тим не менш, примара продовжує регулярно виходити на нічні променади старовинним замком.