ВІНОЧОК

"Віночок вити — життя любити" — з найвід-даленіших літ давньої Оріани линуть до нас ці слова. У ті часи вінок з квітів, колосся та ягід був не тільки жіночою пристрастю; то був своєрідний символ Матері-Землі, найрідніший першоголос її одвічної життєдайної сили. Той вінок — плетиво живих степових квітів материнської душі наші пращури в урочистий час клали на голову дівчині з вірою в її жіночу душу, сповиту сивими крильми лебединої вірності: "Та будь лее, дівонько, квітучою, та будь же, дівонько, родючою і багатою, як свята Матір-Земля!"

Вінок у стародавніх віруваннях предків — то наша свята Душа Безсмертя, таїна продовження роду, його квітучість та багатство, тому вінки з живих квітів пасують тільки до молодого дівочого обличчя. А молодицям і хустка до лиця!

Чарівна, всіма барвами оповита пора кохання! До кожної дівчини вона прилітає на крилах весни. Вінок — символ щастя, образ одвічної дівочої краси, коли коса до пояса, а в очах рясно зоріє небо. Вінок — то найкраща оздоба для дівчат, коли поруч — наречений у вінку з дубового листя.

У день весілля молоду купали в духмяній, настояній на степових квітах, воді. Гарно вбраній чарівній царівні ніжно клали на чоло віночок з яскравими та темними стрічками: так має бути завше на довгій життєвій ниві — дні веселі і дні сумні.

Найголовніше зілля для вінків — барвінок. Недарма в народі кажуть: "Стелися, барвінку, аби любов з любов'ю зустрілась". Споконвіків в'ється барвінок, аби з ним завжди розвивалася дівоча краса. Зелений барвінок, запашний васильок — то символ першого кохання та дівочої краси, що приноситься з Вирію навесні разом із перелітними птахами. Він і хрещатий, бо росте в усі сторони світу; він і запашний, тому з нього плетуть вінки на весілля, бо вельми полюбляють те святе плетиво душі прародителів наших. Добрі духи-Л ада приносять тоді любов і розуміння для молодої і молодого. Вінки з барвінку плетуть ще на похоронах та на родинах. Посаджений на могилах барвінок — то вічна пам'ять за померлими, а квітучий барвінок — освідчення в коханні. Це — той одвічний "Хрест" чи "перехрестя" вічного життя з безмежним зоряним небом предків.

Удень весілля молода, за стародавнім звичаєм, приносила жертву праро­дителям — кидала у вогнище жменю жита. Від того жита і постало слово "життя": "жена" — життєвість; муж — мужність, могутність. То була велика пошана Берегині роду, Діванні та рожаницям, особливо Матері-Землі та великій богині Мокоші.

Колись вінчання проводилось пізно увечері. Після цього обрядодійства священнослужитель брав чашу з медовим напоєм, надпивав її за здоров'я молодих, потім передавав нареченим, щоб вони допили священний напій. Після цого з голови молодої знімали зелений віночок і починали його топтати, що означало прощання з дівоцтвом. Далі священнослужитель брав молодих за руки і вів у танець, а всі інші, теж: взявшись за руки, приєднувалися до них, танцювали, співали і плескали в долоні.

Слово "весілля" походить від назви свята "веселія", яке відзначалося кожної фази сонцестояння протягом року. Саме в пору весняного і літнього сонцестояння, в час пробудження і запліднення землі, люди й самі відчувають потяг до кохання, створення сім'ї та продовження роду, тому переважна більшість весіль відбувалася саме в цей час, менше — осінньої пори.

Найкращим віком одруження для хлопців було 18-25 років, заміжжя для дівчат — 16-23 роки. Найкращим часом весіль, крім весни-літа, вважалась пора з 15 серпня до 14 листопада, а також від Нового року до Великого посту перед Великоднем.

Хрещатим барвінком прикрашають і обжинковий вінок після завершення жнив на веселому святі бога врожаю Спаса. Барвінок відомий і як приворотне зілля. Варто хлопцеві і дівчині з'їсти листок барвінку, як між ними спалахне палке кохання. Віночок з барвінку вішають над дверима і вікнами, аби злі духи не проникали у дім. Вінки з барвінку одягали також на голови злочинців, яких вели на страту, щоб таким чином відігнати нечисту силу.

Якщо віночок з барвінку — символ чистоти, незайманості та чесного дівування, то калина — все духовне життя жінки: її дівочість, краса та любов, заміжжя, радість і горе, родинні почуття. Через калиновий міст, через цю заповідну межу повинна пройти кожна дівчина, бо на тім боці живуть три нерозлучні сестри: Надія, Віра і Любов. З калиною пов'язане народження Всесвіту богині Лади, її вогненної трійці: Місяця, Сонця і Зорі, тому й назва калини походить від давньої назви сонця — Коло. Цвітіння калини — пора кохання для дівчат. Цвітом калини на весіллі оздоблюють коровай, гільце, вбрання нареченої, бо в тому цвіті — вічна краса, міцне кохання, дівоча чистота та невинність. Червоні кетяги калини дівчата вплітають у вінки на веселому святі Обжинків. Коли калина одцвітає — то знак печалі; коли хитається без вітру — то дівчина тужить за милим, коли опускає віття — сумує. Ходити по калину — шукати милого, судженого. Доспілі ягоди калини — то зріла жінка, а зламана — покинута. Калина має чарівну властивість чути, бачити, думати і говорити. З кетягів калини люблять звивати собі вінки мавки.

На Купальські свята, вранці, як тільки розвидниться й дівчата вмиються водяною росою та тирлич-зіллям, усі гуртом йдуть до лісу та в поле збирати квіти для вінків. Зібравши дванадцять різних квіточок (обереги), сідають десь біля річки і плетуть вінки. Хлопці не мають цього бачити. Кожна дівчина плете по два вінки. При цьому співають:

...Ой зов'ю вінки да на всі святки,

Ой на всі святки, на всі празники,

Та рано, рано — на всі празники... Коли ж віночки сплетено, решту зілля кидають у воду чи розтрушують, співаючи:

...По саду ходжу, виноград саджу,

Посадивши, та й поливаю.

Ой поливши, та й нащипаю,

Нащипавши, віночка зів'ю,

Віночка звивши, на воду пущу:

Хто віночка пійме, той мене візьме. Далі юнки водять хороводи з вінками — кожна дівчина тримає два вінки. Піднімаючи їх угору до сонця, дівчата повільно йдуть одна за одною і співають купальських пісень. Під вечір ці вінки пускатимуть на воду й ворожитимуть — хто, коли і з ким побереться.

Любовним зіллям, з якого плетуть вінки, вважаються волошки, нагідки, шафран, петрушка, пастернак... Віночки з м'яти, любистку, материнки, волошки, сокирок, полину були оберегами від вроків та відьомських зазіхань, аби злі духи не змогли зашкодити здоров'ю та, особливо, святій заповіді Землі — бути матір'ю.

М'ята вважається оберегом дитини та її здоров'я.

Любисток — символ любові, злагоди; привертає любов дівчини чи жінки. "Купати в любистку — будуть дівчата любити", — так говорить прислів'я.

Материнка — символ материнської любові та здоров'я дітей.

Волошки — символ хлоп'ячої краси і доброти, дівочої скромності та ніжності.

Сокирки — польове зілля — стали символом охорони полів та нив.

Полин означає гіркоту життя, будучи оберегом від відьом і дідьків.

Звичай плести вінки — весняний і прийшов до нас ще з доісторичних часів. Дівчина, яка втратила цноту, не може носити вінка. Згубити вінок — позбутися незайманості. Коли в давнину дівчина, бува, провинилася, її тяжко карали. Молодиця і "покритка" не сміють класти на свою голову вінок. Дівчина, яка втратила свій вінок, звалася "стригою", або "покриткою", бо їй заборонялося ходити з відкритим волоссям — мала вона покривати голову хусткою. Таку дівчину ще донедавна люди присуджували обстригати, а ворота її двору обмазували дьогтем чи смолою.

Віддати вінок милому — віддатися йому. Пустити вінок за водою — ворожити про майбутнє. На Купала дівчата збирали квітуче зело, сплітали вінки, вдавалися до замовляння. Пускаючи вінки на воду, співали ворожбит­ських пісень, бо то була їхня пожертва насамперед богині кохання Ладі та її чарівній доньці Лелі, щоб вони сплели ті квіти в один вінок і щоб він дістався тому юнакові, який відвагою себе славить: "Хто віночка пойме, той дівоньку візьме. Хто вінка дістане, то той моїм стане".

Буркун-зілля — символ вірності; має чарівну силу з'єднувати розлучене подружжя.

Хміль — символ родючості, молодого буяння та любові. Він є і символом хоробрості та відваги, гнучкості та розуму. Коли молода йде під вінець, мати обсипає її хмелем.

Петрушка, як і полин, на Русалчин Великдень оберігає від мавок і русалок.

Червоні маки означають красу і молодість та їх скороминучість. Вінок з червоних квітів — символ дівочої чистоти та краси. З квітучим маком порівнюють юнака-молодця. Незрілий мак дурманить голову, тому і став натяком на глупоту: "Іж, дурню, бо це з маком". Мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла.

Лілея — символ дівочих чарів, чистоти та цноти. В ній закладено магічний символ жіночості, бо вона сама є суттю вологої енергії. Давня назва квітки — крин, що має спільний корінь зі словом "криниця".

Виноград — символ життєвої ниви, радості і краси новоствореної сім'ї, в якій чоловік — сіяч, а жінка ростить і плекає дерево роду.

Білий бузок (без) — скромність, молоде родинне життя.

Фіалки — радість, однак лілові фіалки передають невтішну тугу за померлим.

Шанувалися нашими прародителями й інші квіти.

Рожа-троянда — квітка, що нагадує собою сонце, квітка богині кохання Лелі. Вона найперша серед квітів і є символом доброзичливості, достатку, роїння бджіл. Червона рожа — дівоча краса та чистота. "Цар-квітка" асоціюється з кров'ю і є символом Тільця-тура, а отже, й неба. Рожею, або ружею, називають троянду, шипшину, мальву, іноді — руту. її зелень — це радість, колючки — печаль, квіти — слава. Рожею, як і васильками та чорнобривцями, дівчата заквітчують свої голови, вплітаючи її у вінок. Ці прекрасні квіти використовують у весільних обрядах. Вінок з троянд сим­волізує здоров'я: як в'януть квіти, так никне людина.

Калина, малина, шипшина — три сестри, які не вміють "ні мити, ні прясти", але вміють "сікти-рубати, ріки пропускати". їх використовують у замов ­ляннях, бо їхня колючість ототожнюється з уколом як формою магічного контакту, коли з'являється кров. То є дорога випробування, долання перешкод, після чого приходять чудесне зачаття та магічний сон як подоба вічності.

Рута символізує тугу та гірке життя. В замовляннях від кровотечі займає проміжне місце між м'ятою-рутою і ружею. її так само запліднює пречиста діва, однак заорює для цього не землю, а небо.

Котики, польові квіти, — символ родючості, зростання та плодоношення, а отже, й урожаю.

Півонії — розквіт дівочої краси та зрілості.

Чорнобривці — юнача краса.

Іриси — спокій та живучість.

Роман-зілля лісове пробуджує кохання у хлопців, а ромен-зілля — у дівчат. Нарцис оберігає дівчину від "напасті".

Папороть, як і розмай-зілля, привертає та причаровує хлопця.

Нечуй-вітер — чари для відвернення зазіхань іншої дівчини.

Братки польові, або Іван та Мар'я, — брат і сестра, які, не знаючи про свою рідність, побралися і за цей тяжкий гріх до них не приходить смерть; є символом застереження кохання по крові.

Лобода — символ нужди та вбогості: "Зроби хату з лободи, до чужої не веди", "ото ласа їда — з часником лобода".

Конвалія лікує недуги серця.

Любка — символ краси та юнацької снаги.

Дивосил — корінь дев'яти сил, зміцнює та повертає здоров'я.

Від відьомських зазіхань, проти чарів та вроків у вінок вплітають полин, любисток та часник. Останній охороняє людину від усякого лиха та напастей, особливо ж від гадюк. Його вплітають також у коси молодої перед вінчанням.

Влітку дівчата кидають в річку вінки з гілок берези. Якщо віночок попли­ве — юнка вийде заміж цього ж року, пристане до берега — не чекати судженого, а якщо потоне — то скоро помре.

На Зеленому тижні та в ніч на Купала настає час, коли, за віруваннями предків, бродять довкола тіні мерців, а з води на берег виходять русалки, тому в цей день дівчата не скидають з голови вінків, бо всяке "чортовиння" може вельми нашкодити.

Одна дівчина в купальському вінку на Купала зустріла в лісі молодого, гарного з лиця парубка. Той почав з нею розмову, а потім став залицятися. Так уже гарно просив у неї віночок, що вона взяла та й скинула його з голови. Тієї ж миті нею заволоділа "нечиста сила": під виглядом парубка то був сам дідько!

Вінок з живих квітів захищає дівчину від таких та інших напастей. Дівчина, яка має на своїй голові віночок, наділена чарами, якими може тяжко покарати напасника.

Плетений вінок з колоссям — символ добробуту та плодючості. Сніп жита вноситься в хату під Різдво на Святий вечір; сніп жита або сплетений з жита вінок ставляться в головах молодих у першу шлюбну ніч. Пшениця у весіль­них піснях — наречена, овес — жених. Просо в любовних піснях порівню­ється з гарною дівчиною, а гречка — з бідністю та незгодами. Топтати гречку — блудодіяти; коли ж дівчина сіє гречку — її спокутують. Льон бачився нашим далеким предкам символом дівочої краси, коноплі — зрадою милого.

Лихою силою наділена кропива; з нею порівнюють свекруху. Щоб уві сні дізнатися якусь таємницю або побачити власну долю, кладуть під подушку сон-траву. А ще гадали: коли навесні людина засне на цій траві, то боги подарують їй можливість уві сні передбачити майбутнє.

Кольори, насамперед їхнє поєднання, теж відіграють важливу роль у гаданнях та замовляннях. Червоний колір — колір крові та вогню. З одного боку, він символізує красу, радість та любов до життя, з іншого — мстивість та розруху.

Червоний колір використовується при замовляннях, оскільки може протидіяти злим чарам. Від злих духів та дурного ока допомагають великодні крашанки, червоні нитки, намисто, квіти та рослини, найбільше з них — рожа, гвоздика, горобина, калина. Найкращий спосіб оберегти дітей від злих духів — прив'язати до руки дитини що-небудь червоне.

Білий означає чистоту, невинність, радість. Він пов'язаний з денним світлом, а, отже, й з життям. Наші предки вірили в його спорідненість з божественним світлом могутнього бога дня Білобога, на противагу царству тьми та ночі Чорнобога. Це — колір ангелів, праведників та святих. Білий одяг носили стародавні жерці — волхви. Під час першої сівби наші предки одягали чисту білу сорочку, клали в зерно свячене на Великдень яйце чи шкаралупу, щоб і зерно було таке ж чисте і біле. Однак білий колір пов'язаний і чі смертю. Наші батьки-діди одягали покійників у біле та покривали білим саваном. В білому з'являються до людей примари та мерці.

Чорний — колір ночі, Чорнобога, а отже, й смерті, трауру та горя — загибелі всього, що живе і дихає. З чорнотою ночі пов'язане зло та чаклунство. Вночі на людину чекають найбільші небезпеки. Однак чорні хмари у часи спеки віщують порятунок, дощ, тому у такі критичні моменти молилися богу Перуну та приносили в жертву чорних биків або інших тварин чи птахів, а стародавні жерці одягалися в чорне.

Жовтий — колір сонця, золота. У стародавні часи сприймався як застигле сонячне світло. Це — колір опалого листя та зрілого жита, що означає смерть, тобто життя у потойбічному світі.