БІЛОБОГ

У ті предковічні часи, коли премудра Лада упорядковувала Всесвіт, коли не було ще ані неба, ані сонця на нім, Сокіл-Род народив сина світла. Відтак з'явилася його одинока могутня самород­на сила, яка розігнала тьму, і з неї вийшов той, що є від віку душею усіх єств. У Ведах — стародавніх книгах, що містять священні тексти аріїв, написання яких припадає на ІІ-І тисячоліття до н.е., в одній з Рігведівських пісень говориться:

Водяна безодня, жар, творення:

Буття і небуття тоді не було —

Повітря не було і Неба над ним...

Вода тоді була — глибока безодня...

Зародок один від сили жару народився... Воістину так і було... Завирувала водяна безодня, з'єднавшись з вогнем творення, а на Дереві життя вгорі, високо над Ладою, зацвіла дивна троянда, з якої десь узявся і вилетів вогненний птах та й поринув з прадерева у водяну безодню. Там, у глибокому проваллі, зніс білосніжний лебідь золоте яйце. Коли яйце по році розлупилося, то з одної половини шкаралупи сталася земля, а з другої — небо. Темний морок хотів перешкодити праєству буття, що ставало тоді вічністю, та у великій битві богів-титанів з огидними силами мороку сам Господь-Бог прийшов на допомогу, створивши під землею пекло, куди через широкі ворота Мати-Земля котила кудлаті голови синів мороку.

Побачив Сокіл-Род, що птах робить Біле буття, і сказав, що то — добро, бо слабне тьма.

Змахнув у небо білосніжними крильми лебідь-птах, упав грудьми на рідну землю і став посеред неї красенем: шкіра біла, очі блакитні, волосся русяве, а обличчя — як у молодого бога.

Напився велетень живої води, з'їв молодильне яблуко з вічнозеленого Дерева життя і відчув у собі велику силу, бо став безсмертним. І сказав тоді Сокіл-Род: "Ти є вічність, що змагається з Чорним буттям, бо ти — Білобог, бог світла і добра, то ж твори разом з богинею Всесвіту лад на небі і на землі".

Перевернувся красень через голову, знову став білосніжним лебедем; змахнув одним крилом у небо, другим по землі і сміливо полинув у Чорне бутя.