ЧУР І ПЕК

Чур опікується живим вогнем душ наших пред­ків. Він є охоронцем добробуту дому та заступ­ником роду в разі небезпеки. Принесений дав­ним-давно з неба на землю вогонь Сварога став оберегом на дорозі вічності, яка по смерті людини веде у зоряне царство духа предків. Іменем Кочур називають мальовничу місцевість неподалік Києва, у напрямку Бишева, де несе свої води річка Ірпінь. Там, на одному з пагорбів, колись стояв величезний ідол, виліплений з глини і всередині якого, мов у печі, завжди палав вогонь, за яким постійно наглядала сторожа. Коли ж у когось в оселі пригасало вогнище, люди ішли за вогнем "к Чуру", до свого доброго бога, бога домашнього тепла і затишку.

Піч у хаті давно стала святинею, бо це — родинний вівтар, в якому перебувають добрі духи-душі родинного вогнища, і саме там, у міцній деревині, живим вогнем пам'яті немеркнучого зоряного світу прародителів причаївся Чур — добрий дух дому. Жінка для нього — то постійна Берегиня домашнього вогнища; Чур допомагає людині вберегтися від зла, коли та говорить "Чур, моє". Чур лише тоді вважає новий дім житлом, коли в печі спалахує його вогонь. Саме тому піч у наших батьків-дідів завжди була своєрідним центром, біля вогню якого щодня збиралася вся рідня. Родинне вогнище згуртовувало родину і сусідів, біля нього люди розповідали про сучасне й минуле, складали думи і легенди, співали пісні, а ще, бувало, прислухалися до цвіркунів, бо вірили, що в них живуть душі прародителів. Вшановуючи Чура, господар вирізьблював його зображення на деревині, а господиня вишивала на рушниках.

Перш ніж покинути цей світ, душа померлої людини перебуває поблизу свого дому, де ще лежить її тіло. Душу від демонів стереже її ангел-охоронець. Біля тіла ставиться горнятко, щоб вона востаннє напилася води, та запалюється свічка родинним вогнем домашнього бога Чура. Запалену свічку дають померлому в руки, щоб освітлював собі дорогу у зоряне царство. За віруваннями предків, запалений вогонь свічки відіграє важливу роль у збереженні та продовженні роду. Вогонь страсної свічки має неабияку магічну силу, оберігає від грому. Орданською свічкою підпалюють трохи волосся, щоб дитина була сміливою та набиралася розуму. На весіллі вогонь є символом плодючості та продовження роду. Домашнє вогнище, як і вогонь свічки, має велику очищаючу силу, і коли він палає в оселі — з неї тікає всяка нечисть. І ніяким злим та ворожим силам, в личині Пека, не здолати цієї святості, допоки горить той живий вогонь.

У разі небезпеки в родині говорять закляття: "Чур тобі, Пек!" — і тоді хатній бог вступає у боротьбу зі страхітливим Пеком, богом бійок і біди, який живе глибоко під землею, в самому пеклі, куди провалюються душі грішників і де їх мучать чорти.

Пек може забрати до пекла невинних та добрих людей, особливо намагаючись затягнути туди славних та мужніх воїв-ратаїв. І хоча цей кровожерний син Чорнобога і Мари дуже страшний, та все ж — лякливий, як і всі темні сили, що бояться життєтворящого світла та живого вогню пам'яті предків. З усіх небесних і земних богів лише Чур може проникнути у підземне царство пекла. Ось чому його так боїться Пек — ні один демон не в змозі перешкодити їхньому поєдинку. Тоді землю трясе так, що хати хитаються, а люди припадають до Матері-Землі в молитві, бо вірять і сподіваються, що лише Чур в силі повернути праведну людину до Вирію, де знаходиться рай — вічне життєтворяще світло сонця.

Єдиносущий всеправедний Боже! Могутній Роде та премудра Ладо! Ви подарували як нашим пращурам, так і їхнім нащадкам наймилішу, найро-дючішу в світі Землю-Матінку, ім'я якої— Оріана. О Оратаніє-Україно! Твій багатотисячлітній зоряний шлях увінчаний святою правдою пам'яті та слави надзвичайної мужності, мудрості, високого духу безсмертних божих синів Сонця-Дажбога:

Загадкові орії, таємничий Сур'яград — град Сонця, наймогутніші стародавні племена сумерійців, пелазгів, етрусків, венедів, сарматів, амазонок, скіфів;

Стародавні поселення площею в сотні гектарів, землеробський хист (приміром, орії вирощували десять злакових культур);

Волхви — стародавні жерці та їхні вражаючі знання з астрології, медицини, географії та будівництва;

Найдавніший ритуальний календар (ІІ-У століття н.е., знайдений у с. Мезиня, що на Чернігівщині);

Будівлі, яким щонайменше 10-12 тисяч років і які так подібні до українських хат-мазанок. Примітивні мазанки на території Риму появилися лише три тисячі років тому;

Санскрит — єдина мова, якою наші предки говорили 5000 років тому. Сьогодні вона відчутна в усіх індоєвропейських мовах світу;

Бог — стародавнє українське слово, як і молитва, храм, вівтар, небо, пекло, душа... Вони старіші за слова Саваоф, Єгова, Адам, Мойсей, Аллах;

Малюнкам прапрадавніх митців — 15-20 тисяч років, а знайдені вони в печерах Оріани-України;

Колесо — то символ та основа цивілізації. Нещодавно біля села Старосілля на Херсонщині археологи знайшли два дерев'яні вози, яким більше п'яти тисяч років;

Сумерійці першими в світі створили для своїх дітей школи; мали свою абетку та клинописне письмо;

Будда прийшов в Індію оріанським шляхом із символом Сонця на грудях;

Заратустра — один з перших великих моралістів, від якого світові релігії запозичили поняття бога — добра і диявола — зла. Народився в Медії, володарями якої були скіфи, їхня ж батьківщина знаходилася на північ від