Національний природний парк, утворений в 1993 р. у межах Генічеського і Новотроїцького районів. Історія його формування почалася ще в 1923 р., коли частина нинішньої території парку входила у новозаснований заповідник “Асканія-Нова”. Потім пішла серія перетворень, під час яких упродовж 1957-1992 рр. (35 років) парк був заповідно-мисливським господарством. Нині площа Азово-Сиваського парку становить 521.54 км2, з них лише км2 (близько 15% території) є сушею. Це коса Бирючий Острів в Азовському морі і фрагменти островів Куюктук і Чурюк у затоці Сиваш. Інша територія — це кілометрова смуга моря навколо коси і частина акваторії центрального Сиваша. Звідси і пояснення подвійної назви парку. Сиваш або його друга назва, яка багато чого пояснює, — Гниле море, являє собою мілководну (до 1 м) лагуну Азовського моря, відділену від нього косою Арабатська Стрілка. Рівень затоки коливається, періодично оголюючи ділянки дна, що становлять собою солончаки. Смуток навколишньої природи порушують тільки численні перелітні птахи, що живуть у парку і відпочивають тут. Різноманітніша в природному відношенні коса Бирючий Острів. Хоча це той же степ, але оточений не гнилим, а Азовським морем, з багатим і різноманітним тваринним світом. Завозити сюди тварин почали ще в 1928 р. Степове різнотрав’я вигодувало їх, порівняна важкоприступність коси дала час розмножитися, а багаторічне існування тут заповідно-мисливського господарства дозволило регулювати поголів’я. Під час створення парку на косі налічувалося 830 оленів, 1425 ланей, 987 муфлонів і 37 куланів. Збереглися тут і фауністичні аборигени: лисиця, заєць-русак, єнотовидний собака. У районі поширення степової і солончакової рослинності важко очікувати її видової розмаїтості, у зв’язку з чим лише 308 видів судинних рослин ростуть у межах парку.