ГОРОДИЩЕНСЬКА ФОРТЕЦЯ

ГОРОДИЩЕНСЬКА ФОРТЕЦЯ 17–18 ст. Споруджена на початку 17 ст. водночас із заснуванням слободи, згодом містечка Городище. Розташоване на підвищеній терасі лівого берега Дніпра на місці городища черняхівської та інших культур. Служила опорним пунктом повстанців під час селянсько-козацьких повстань під проводом І. Сулими (1635), П. Павлюка (1637), Я. Острянина та Д. Гуні (1638), а також у роки визвольної війни 1648–1654. Коли Городище було сотенним містечком Чигиринського (з 1648), а потім Миргородського (з 1667) полків та в наступний період у фортеці розташовані відповідні сотенні та міські установи – канцелярія, суд, ратуша тощо. У 17 ст. територію фортеці оточували земляний вал з палісадом чи тином по гребеню, а також рів. На валу та брамах стояли дерев’яні башти. До середині 18 ст. від цих укріплень лишилися переважно вал та рів із надбрамними баштами. За Городища (Градизька) планом 1748 обриси укріплень фортеці дещо приближали до неправильного овалу, «частина якого виходила на крутий схил, звернутий до дніпрової заплави й річки Гирман, південний – до узвозу, що вів до Дніпра, а східний та північний – межували з полем і береговим узвишшям. Подовжня вісь укріплення сягала вдовжину 280 саж., впоперек – 100–160 саж., а загальна довжина укріплень – близько 800 саж. На ті часи у фортеці існувало троє воріт – Гирманські, Чигирин-Дібровські та Власівські. Всередині фортеці розташовані дерев’яні Троїцька та Покровська церкви, а також торгові ряди, громадські й приватні двори та будинки. Фортеця втратила своє значення й занепала після скасування на Лівобережній Україні полкового устрою, та перетворення Городища на Градизьк. Занепад і знищення фортеці прискорили великі пожежі 1832, 1848 і особливо 1866.