Тернопіль – місто, яке нещодавно відзначило своє 150-річчя, налічує чимало пам’яток оборонного будівництва, деякі з них збереглися донині. Тернопіль,заснований краківським аштеляном, великим коронним гетьманом Іном Тарновським на “сирому корені”, тобто «порожньому місці, так званім “Сопільче” або Топільче”, на основі привілею короля Сигізівда у 1540 р., як місто-фортеця повинно було служити для оборони Поділля. У 1550 р. Сигізмунд Август надав місту привілей, за яким купці, що їхали з Галича, Коломиї і Коропця до Кременця, мусили їхати через Тернопіль і платити від кожного воза мито, передовсім на викінчення фортифікацій. Привілей був повторений 1551 р. оскільки деякі купці оминали місто. 27 листопада 1671 р. Ульріх Вердум, подорожуючи по Україні, описав Тернопіль: “3 трьох сторін оточує його велике озеро і широкі мочари. Четверта сторона є укріплена від поля, має досить широку фосу з викладеним валом і двома грубими вежами на рогах, як і одна всередині, яка є також брамою”. В Тернополі є вул. Валова (колишня Музейна), вул. Замкова. Колишній обком партії і костел єзуїтів (тепер швейна фабрика) збудовані на валах. Разом із заснуванням міста збудовано і замок. Його також описав Ульріх Вердум. На сьогодні він відомий під назвою Старий замок (вул. Свободи, 1). На початку XIX ст.був повністю перебудований на палац і втратив свої оборонні ознаки, відома із багатьох публікацій брама розібрана у післявоєнні роки. Воздвиженська церква кінця XVI ст. відрізняється від інших церков напівкруглою апсидою, вона збудована на основі давньоруських традицій. Домініканський костел з монастирем і келіями (1749—1779 pp.) також мав потужні мури, однак, розташований у центрі міста, оборонного значення не мав. Містечко Микулинці Теребовлянського району, яке у 1595 р. на основі наданого йому магдебурзького права стало містом-фортецею. Замок середини XVI ст., збудований на місці старого дерев’яного, відноситься до періоду бурхливого розвитку оборонного будівництва в Україні, зокрема в Галичині і на Поділлі. Руїни замку вимагають негайного втручання реставраторів. Згадана уже Людвика з Мнішків Потоцька, яка відкупила цей маєток від Сенявських і Любомирських, спорудила своїм коштом Троїцький костел (1761—1779 pp.) у стилі барокко (арх. А.Мошинський) і фундувала його Вінцентинам. Костел і монастир на початку були оточені оборонним муром. А над містом у мальовничому місці, звідки відкривається чудова панорама на містечко і р. Серет, Людвика збудувала знаменитий палацовий комплекс (60-і pp. XVIII ст., повністю перебудований у середині ХІХст.) і подарувала його свому братанкові - грандметрові Галичини графові Мнішкові. Нині у палаці — обласна бальнеологічна лікарня, а навкруги — прекрасний парк з дендрарієм, щоправда, дещо запущений. У Струсові збереглася печерна каплиця. Був тут над яром під назвою “Чортівська Дебра” у XVII ст. замок, зосталися тільки сліди. Мабуть, під час Визвольної війни його зруйнували козаки, а рештки мурів наприкінці XIX ст. — на поч. XX ст. наказала розібрати власниця маєтків — графиня Лянцкоронська. Надзвичайно цікавим для огляду і багатим на пам’ятки старовини, в т.ч. і оборонного будівництва, є м. Теребовля. Тут збереглися на горі вали давньоруського міста (перша згадка з 1097 p.), на місці якого пізніше збудовано замок. Від замку зосталися руїни. У підніжжі, між горою і р. Гнізною, була друга частина давньоруського укріпленого города, названа пізніше Старим містом. Вона була оточена валами і остроколами. Теребовля відома і як сильна пізньосередньовічна фортеця. Вона згадується 1341 р. у переліку міст, захоплених польським королем Казимиром III. У 1594 р. Теребовлю здобув Севера Наливайко, причому міщани не чинили жодного опору. Ці події детально описані в Теребовлянських гродських книгах, які зберігаються у Львові. Місто — Старе, так і Нове — було оточене валами і парканом, мало три брами: Зеленецьку, Галицьку і Львівську. Історія Теребовлянського замку настільні цікава і багата, що вимагає окремого монографічного дослідження або хоча б путівника. Вона бере свій початок ще в давньоруський, а можливо, і в більш ранній період. Руїни замку ще й тепер вражають своїми потужними мурами; звідси чудовий вид на місто і долину Гнізни. У селі Долина (старі назви до 1960 р. — Янів, Іванівка) збереглися рештки замку початку XVII ст., заснованого на місці старого дерев’яного укріплення. Збережена бастея з пивницями має бійниці з широкими відкосами. На території замку — Троїцький костел 1611 — 1634 pp., який входив у систему оборони замку. Він збудований у стилі ренесансу з елементами готики. Замок зруйновано 1675 р. В селі Буданів зберігся замик кінця XVI ст., за іншими даними — початку XVII ст.; надто сильно пошкодженний турками у 1675 р. У 1765 р. коштом Євстахії і Марії Потоцьких частину замкових мурів перебудовано на костел. Пресвітеріюі передсінок влаштовано з двох замкових башт. Дві інші башти межують з монастирем сестер Милосердя. Біля замку — сліди валії. Нині тут — психіатрична лікарня з добре збереженими двома баштами, палацом і костелом.
