Місто (68.8 тис. жителів) обласного значення, центр району, розташоване на берегах р. Тясмин. Наприкінці XVI ст. нереєстрові козаки заснували слободу, що одержала назву Тясмине. З 1633 р. нею володів поміщик С. Конєцпольський, за якого село стало поступово розростатися. Під час Визвольної війни українського народу (1648— 1654 рр.) Сміла була сотенним містечком Чигиринського полку та одним з опорних пунктів повстанців. Після Андрусівського перемир’я в 1667 р. вона знову відійшла до Речі Посполитої. Це були неспокійні часи і багато містечкових жителів мігрували на Лівобережжя. Після приєднання правобережних українських земель до Російської імперії Сміла стає містом і надалі розвивається у відповідності зі своїм статусом. Нинішнє місто цікаве тим, що може служити прекрасним наочним прикладом архітектурної і культурної спадщини радянського періоду розвитку Придніпров’я. У Смілі збереглося 5 пам’ятників В. Леніну, встановлених в 1950-1969 рр., Ю братських могил часів громадянської і Великої Вітчизняної воєн та пам’ятників на них (1949—І9б7 рр.), пам’ятник Б. Хмельницькому (1975 р.) і Обеліск Слави (1967 р.), споруджений до 50-річчя Жовтневої революції. Найкумедніший пам’ятник міста зі складною назвою — “Стела, на якій висічений текст телеграми, посланої робітниками Бобринської ділянки Південно-Західної залізниці В.І. Леніну в 1923 р.” (1965 р., архітектор Л. Кондратський). У телеграмі повідомляється, що на честь 25-річчя Робітничо-Селянської партії більшовиків В. Ленін обирається почесним ковалем майстерень, а його зарплата (за 10-м розрядом!) буде перераховуватися в залізничний дитячий будинок Подібних пам’ятників в Україні набереться більше десятка, а от осмислити вчинки, яким вони присвячені, і особливо мотивацію їхнього встановлення нинішньому поколінню складно. Дореволюційний період розвитку міста в архітектурній спадщині представлений особняком, у якому розташований районний краєзнавчий музей, і солідною будівлею Покровської церкви.
