ЗІНЬКІВ

ЗІНЬКІВ – місто, центр Зіньківського району, розташоване на річці Ташані (бас. Дніпра). 11 214 жителів (1990).

Міській Раді підпорядковані наступні пункти: Власівка, Горобії, Гусаки, Дадакалівка, Дубівка, Пеленківшина, Переліски, Пилипенки, Северинівка, Соколівщина, Хмарівка. Перші згадки про Зіньків відносяться до 1576 і 1604. Позначений він на карті 17 ст. Г. Л. де Боплана. На початку 17 ст. заснували Зіньківську фортецю. З 1648 Зіньків – сотенне містечко Гадяцького полку (з 1649 – Полтавського полку). 1662–1672 – центр Зіньківського полку. Потім знову сотенне містечко Полтавського (з 1687 – Гадяцького) полку. 1654 тут жили: сотник, 2 отамани, осавул, 2 писарі, війт, бурмистр, 400 козаків, селяни і міщани.

У середині 18 ст. імператриця Єлизавета віддала гетьманові К. Розумовському на булаву 203 зіньківські селянські господарства. Після остаточної ліквідації полкового устрою Зіньків стає повітовим містом Чернігівського намісництва (з 1781). Дістає міське положення і право, герб і печатку. На той час у місті налічувалося 1089 дворів і 7212 жителів. Діяло 7 церковнопарафіяльних шкіл (1783). У 1768 в районі Зіньків діяли гайдамаки. З 1796 Зіньків – у складі Малоросійської, 1802 – Полтавської губернії.

На початку 19 ст. число жителів у Зінькові зменшилось до 6707 (1805). У 1863 налічувалося 1712 дворів, 9810 жителів. Діяли 9 церков (yci дерев яні), повітове училище, жіноча прогімназія, 2 жіночі пансіони, поштова станція. Щороку відбувалося 5 ярмарків. У 1910 в місті працювали: завод штучних мінеральних вод, просорушка, олійниця, миловарний завод, вальцовий млин, ковбасний цех, на яких було зайнято 86 робітників. 1912 відкрито чоловічу, а 1915 жіночу гімназію.