ЛОХВИЦЯ

ЛОХВИЦЯ – місто, центр Лохвицького району. Розташоване на річці Лохвиці (притока Сули), на автошляху Київ–Суми, за 12 км від залізничної стайції Сула. Міській Раді підпорядковане селище Криниця. 13,8 тисяч жителів (1990).

Час заснування невідомий. Входила до складу Переяславського князівства і відіграла помітну роль як укріплення в Посульськіи оборонній лінії. Вперше згадується в історичних джерелах під 1320 як невелике селище. У «Книге большому чертежу» Лохвиця зазначена як місто. У 15 ст. землі по річці Лохвиці належали князям Глинським, з кінця 16 ст. потрапили до рук князів Вишневецьких. З 1648 – сотение містечко Миргородського (до 1658), а потім Лубенського полку (1658–1781). У 1-й половині 17 ст. місту був наданий герб Лохвиці. Після ліквідації автономії Лівобережної України Лохвиця – центр Лохвицького повіту Чернігівського намісництва (1781–1796).

У 1796–1802 – заштатне місто Малоросійської, з 1802 – центр Лохвицького повіту Полтавської губернії. У 1840 в Лохвиці налічувалося 5,6 тисяч жителів. За переписом 1859 у Лохвиці – 884 двори, 7619 жителів, Різдва Богородиці собор, мурована Благовіщенська (1800), дерев’яні – Миколаївська (1884), Преображенська (1786), Покровська (1800), кладовищенська Різдва Іоанна Предтечі (1844) церкви, шпиталь. 1863 – 913 дворів, 8821 житель, 6 церков (2 муровані і 4 дерев’яні), повітове училище, поштова станція, 5 ярмарків, 1894 – 11 тисяч жителів; будинків кам’яних – 14, дерев’яних – 764, мазаних – 467. Міське училище. У місті налічувалося 135 торгових приміщень, 12 складів; миловарний завод, 3 водяних і 6 парових млинів, 2 цегельні заводи, 13 кузень, кустарних підприємств. У промисловості було зайнято 72 робітники. Щорічно відбувалося 17 ярмарків.