МИРГОРОД

МИРГОРОД – місто районного підпорядкування, центр району. Розташоване на річці Хоролі, за 105 км від обласного центру. 46,2 тисячі жителів (1990).

Перші згадки про місто відносяться до 15 ст. 1575 за рішенням польського короля С. Баторія Миргород став центром реєстрового козацького полку. Як свідчить королівська грамота 1620, Миргород входив до складу Переяславського староства і належав Янові Чернишевському. Наступного року його захопив черкаський староста Костянтин Вишневецький (дядько та опікун Я. Вишневецького).

21.VIII 1621 король віддав Миргород Варфоломею Обалковському. Жителі міста брали участь у селянсько-козацьких повстаннях кінця 16 – 1-ї половини 17 ст. Зокрема, реєстрові козаки Миргородського полку підтримали повстання нереєстрових козаків на чолі з Павлюком. Миргородці взяли участь у селянсько-козацькому Острянина повстанні 1638. Це стало причиною ліквідації Миргородського полку (1625–1638). З початком визвольної війни під керівництвом Б. Хмельницького Миргород знову стає полковим центром. Козаки Миргородського полку брали участь в усіх її головних битвах.

У липні 1650 Миргород відвідав Б. Хмельницький. Звідси 17.VII він написав листа до путивльського воєводи Семена Прозоровского про врегулювання торгових відносин. Вдруге гетьман побував у Миргороді в червні 1656. Звідси 12.VI він написав листа до російського царя Олексія Михайловича. Козаки Миргородського полку взяли участь у повстанні Пушкаря і Барабаша 1657–1658 проти гетьмана І. Виговського і його прибічників. У лютому 1668 миргородці вигнали з міста воєводу і відмовилися від сплати податків і поборів у царську казну. 1708–1709 в Миргороді знаходилася штабквартира фельдмаршала російської армії Шереметева і генерал-майора Волконського. 1722 козаки Миргорода взяли участь у поході Петра І на Дербент на чолі з полковником Данилом Апостолом, у російсько-турецькій війні 1735–1739 і в Семирічній війні 1757–1762 та ін.

На початку 18 ст. Миргород уже був значним торгівельним і культурним центром. Своїми виробами славились миргородські чинбарі, гончарі, шевці, бублейники. З 359 ремісників, що жили в Миргороді 1783, 199 – походили з козаків, 138 – з селян, 2 – з поміщиків. 1782, після ліквідації полкового устрою, Миргород увійшов до складу Київського намісництва. 1796 – до Малоросійської губернії. З 1802 Миргород – повітове місто Полтавської губернії 5857 жителів, повітове училище, поштова станція, дерев’яна Воскресенська (1744), Троїцька (1763), Всіхсвятська (1787), Успенська соборна (1887) церкви, європейська молитовна школа. Відбувалося 4 ярмарки на рік. Проте більшість населення займалося рільництвом. 1863 у місті – 1133 двори, 10 196 жителів, одна мурована і 3 дерев’яні церкви; канатна фабрика, цегельний завод, 4 водяні млини і 45 вітряків. 1861 створено Миргородську громадську бібліотеку.

У 70-х pp. 19 ст. студенти Київського університету заснували Миргородський народницький гурток. У 1803–1805 був розроблений проект забудови Миргорода з регулярним плануванням, за яким адміністративно-торговельний центр мав бути на давньому Ярмарковому майдані, за річкою Хоролом. Проте роботи були виконані лише в центральній частині (на місці колишній фортеці). Мережа вулиць, що історично склалася, залишилася незмінною. На початку 20 ст. були споруджені гімназія, лікарня. Наприкінці 19 ст. у Миргороді налічувалося 1618 будинків, у тому числі 19 мурованих, 207 – дерев’яних, 1392 – глинобитних. У середині 90-х pp. по території Миргородщини прокладено залізницю. Працювала парафіяльна школа. 1896 засновано художньо-промислову школу (згодом – Миргородський керамічний технікум).