Одне з найбільших міст (993.5 тис. жителів) України, центр області, розташоване у верхів’ях р. Кальміус. Козацькі зимівники і хутори стали з’являтися в Цих місцях наприкінці XVII ст. У1779 р. царський уряд подарував землі в районі нинішнього міста поручикові Є. Шидловському, який заснував тут маєток і слободу Олександрівку. В 1820 р. тут були виявлені поклади кам’яного вугілля, і в 1841 р. новоросійський генерал-губернатор М. Воронцов на орендованій У місцевого землевласника ділянці побудував перший великий Олександрівський рудник У 1866 р. уряд надав князеві Кочубею концесію на виробництво залізних рейок з місцевих матеріа р. уклав з урядом “Договір на утворення Новоросійського товариства кам’яновугільного, залізного і рейкового виробництва та товариства залізничної галузі від Харківсько-Азовської лінії”, що ознаменував початок створення майбутньої столиці Донбасу. Англієць, якому належали ділянки площею понад 20 км2, став найбільшим землевласником Бах- мутського повіту. З початком будівництва його заводу і копалень з’явилося селище на честь засновника назване Юзівкою, що згодом поглинуло селище Олександрівського рудника. Таку назву місто зберігало до 1924 р., коли було перейменовано на Сталіне. Від дореволюційної пори тут збереглося кілька адміністративних і громадських будинків та терикони на берегах Кальміусу і в інших районах міста, що помітно підросли за роки радянської влади. Найпримітнішою архітектурною спадщиною міжвоєнного періоду є величний будинок Театру опери і балету (1935— 1940 рр., архітектор Л. Котовський) [03], виконаний у формах російського класицизму, що дотепер залишається важливим елементом у структурі громадського центру міста. Основна забудова нинішнього Донецька (місто носить це ім’я з 1961 р.), дуже потерпілого в роки фашистської окупації, велася в післявоєнні роки. Тоді ж у місті з’явилися основні монументи радянської епохи: класичний пам’ятник Т. Шевченку (1955 р., скульптори М. Вронський, А. Олійник, архітектор В. Шарапенко), знаковий пам’ятник “Слава шахтарській праці” (1964 р. скульптор К. Ракитянський, архітектор П. Вігдергауз) і практично обов’язковий у будь-якому місті Донбасу пам’ятник державному і партійному діячу Артему (Ф. Сергєєву) (1967 г., скульптор В. Костін, архітектори Н. Яковлєв, І. Підцубний), чиє ім’я носить і головна вулиця міста. Але пристрасть до найрізноманітніших пам’ятників почала повною мірою задовольнятися лише в роки незалежності України. Тон задав найпрагматичніший український спортсмен, багаторазовий чемпіон і рекордсмен світу у стрибках з жердиною, таланистий бізнесмен, політик і спортивний функціонер високого рангу С. Бубка, встановивши біля спорткомплексу “Національний олімпійський стадіон” перший в історії України персональний прижиттєвий пам’ятник. Потім з’явилася подарована місту точна копія “Цар-Гармати” з московського кремля, “золотий” пам’ятник “шахтарському герцогові” — видатному українському співаку А. Солов’яненку, що починав оперну кар’єру в Донецьку. Вже в новому XX ст. Найбільш широкий спектр православних храмів — від перекон ливо-монументального Свято-Преображенського кафедрального собору і церкви Святого Олександра Невського до скромно-затишних каплиць Преподобного Сергія Радонезького і Святої Великомучениці Варвари. Впродовж XX ст. Донецьк перетворився на центр великого промислового регіону, підприємства якого поступово вийшли на провідні позиції спочатку в Українській PCP, а потім і в незалежній Україні.