ШАХТАРСЬК

Місто обласного підпорядкування, розташоване на південних схилах Донецького кряжу на відстані 60 кілометрів від обласного центру. Із заходу на схід місто перетинає залізнична магістраль Іловайськ — Дронове. Через місто також проходить автомагістраль державного значення Донецьк — Міллерове.
Заснування сучасного міста пов’язане з відкриттям Григорієм Капустіним покладів вугілля між Дніпром і Доном. Ця подія і стала визначальною для розвитку території. Спочатку в 1764 році поблизу балки Клинової виникла слобода Олексіїво-Орловка — місце поселення кріпосних селян, привезених генералом Орловим зі свого маєтку Матусове із Київської губернії. Потім в 1784 році неподалік від річки Вільховчик і поштового тракту військовий старшина Васильєв збудував постоялий двір. Біля нього почали селитися селяни-втікачі. Утворилося ще одне поселення, яке отримало назву Вільхове (пізніше — Вільховчик). У 1865 році Олексіїво-Орловка стала волосним центром Міуського, а пізніше Таганрозького округу Війська Донського. Більшість мешканців займалась землеробством, інші — ремеслом.
У 1901-1903 роки московським купцем Абрамом Катиком було закладено три шахти, які не тільки забезпечували його фабрику в Ростові «власним паливом», а й поставляли вугілля промисловим підприємствам Макіївки, Горлівки і новій залізниці. Добовий видобуток вугілля становив 280-300 тонн. Шахтне поселення відразу отримало назву Катик. З появою вугільних підприємств в ньому збільшувалась кількість населення. У 1915 році в Орловці було 600 дворів і 4443 мешканці, у Вільховчику — 450 дворів і 3589 мешканців.
У 1970 році в місті була введена в експлуатацію одна з найбільших в республіці швейно-трикотажна фабрика. На той час вона випускала близько 15% трикотажу всієї республіки.
З кожним роком у «новому» місті збільшувалося житлове й соціально-культурне будівництво. У 1980 році до послуг населення відкрилися стадіон на 10 тисяч місць, два комбінати побутового обслуговування, Палац спорту, два профілакторія на 130 місць кожний («Гірник» і «Антрацит»), 3 часом місто ставало студентським. Середню спеціальну освіту молодь мала можливість отримувати в гірничому, торговельному технікумах, кіно-технікумі і педагогічному училищі. Кадри для шахт, будівельної галузі і швейно-трикотажної фабрики готували 4 професійно-технічних училища. Усі вони працюють і сьогодні.
Сучасний Шахтарськ підтверджує специфічну різноманітність міст Донбасу. До його складу входять Контарнівська, Сердитівська і Стіжківська селищні ради, підпорядковані безпосередньо Шахтарській міській раді селища Кищенко, Зарічне, Дорофієнко, Гірниче і Вікторія. Проте Шахтарськ — єдине місто, основу якого складають роботящі, відкриті й чесні люди...