Володимир-Волинський

Володимир-Волинський – місто, на річці Луг, за 80 км від Луцька. Колишній політичний, економічний та культурний центр Київської Русі-України. Перша літописна згадка про первісну назву міста Володимир під 988 у «Повісті временних літ». 1199 став столицею Галицько-Волинського князівства. У ХІІ–ХІІІ ст. – один з центрів торгівлі Русі-України з країнами Європи. 1240 зруйнований татарами. 1256 хан Куремса пробував здобути це місто-фортецю. Володимир був одним із центрів давньоукраїнської писемності. До міста приїжджав знаменитий літописець Нестор. Тут було розвинуте палітурне мистецтво. Найвидатнішою пам’яткою того часу є Галицько-Волинський літопис, укладений XIII–XIV ст. З 1577 в місті відкриваються школи. У XVIII ст. Володимирський колегіум був одним з найбільших на Україні.

Після входження до складу Росії в 1795 перейменований на Володимир-Волинський. Великим лихом для жителів були епідемії холери в 1831 та 1837, пожежі у 1833, 1853, 1855.

Церкви, пам’ятки історії й архітектури

Успенський собор (храм кн. Мстислава), 1160. Єдина пам’ятка давньоукраїнського будівництва Волині, яка дійшла до наших днів. За конструкцією близька до архітектури Кирилівської церкви в Києві. 1829 собор обвалився. 1896–1900 відбудований у формах XII ст. До комплексу собору входять дім з дзвіницею (1494), реставрований 1969–1971 та стіни з воротами (XVII ст.).

Василівська церква, XIII–XIV ст. Типова споруда української архітектури, яка відображає становлення національного мистецтва. Перебудова в 1900–1901 змінила її первісний вигляд.

Земляні вали замку, X–XIV ст. Залишки старовинного городища Київської Русі-України X ст., заснованого на тому місці кн. Володимиром Великим, від чого і пішла назва міста – Володимир. В XVII і XVIII ст. замок руйнується і втрачає своє стратегічне значення. Збереглися лише вали висотою 9–10 м, що оточують площу 3 га.

Миколаївська церква, 1780. Задумана, як каплиця. 1800 перейменована в соборну церкву.

Костел св. Йоакима й Анни, 1752. Побудований на місці дерев’яного костела в стилі бароко.

Залишки оборонних валів Дитинця, Х–ХІІ ст.