ВИДУБИЦЬКИЙ МОНАСТИР
Монастир підпорядковувався київському митрополиту, тому після проголошення церковної унії та прийняття її митрополитом Рогозою потрапив під владу уніатських митрополитів (1596-1637 pp.), що призвело до його повного занепаду. У 1637 р. Видубичі повернуто православній митрополії па чолі з митрополитом Петром Могилою, який сприяв розвиткові монастиря. В цей час відбудовано в дереві вівтарну частину Михайлівського собору, яка в 1580-х роках завалилася, підмита водами Дніпра. Наприкінці XVII - на початку XVIII ст. завдяки розширенню земельних володінь економічний стан монастиря значно поліпшився. На цей період припадає прийняття його під особливу опіку полковника Стародубського козацького полку Михайла Миклашевського, який спорудив кілька церков на шляху від Стародуба до Києва (у Новгороді-Сіверському, Глухові), а такожу самому Видубицькому монастирі (муровані трапезна з Преображенською церквою та Георгіївський собор). Розбудові монастиря сприяло також відкриття в найближчій до нього місцевості на річці Либеді першокласних глин і побудова тут цегельних заводів, частина яких була власністю Видубичів. З підвладних монастиреві сіл надходило дерево, з якого в 1711 р. спорудили криницю, в 1722 р. - "амбар палатнический", у 1728 р. - келії. По смерті М. Миклашевського монастирем почав опікуватися гетьман Данило Апостол, який у 1727— 1733 pp. своїм коштом збудував дзвіницю з Данилівською церквою у 2-му ярусі. 15 квітня 1760 р. в монастирі сталася велика пожежа, яка знищила, зокрема, дерев'яну вівтарну прибудову до Михайлівського собору. Наступні роки були заповнені відбудовчими роботами, під час яких відновлено в цеглі східну частиігу Михайлівського собору, споруджено ігуменські келії (згодом митрополичий корпус), пекарню тощо. Останньою значною спорудою на території монастиря став мурований корпус келій і монастирського готелю, споруджений у 1846 р. коштом генерала Павла Семеї поти. Наступного 1847 р. Архітектор М. Сомонов збудував муровану огорожу, яка захищала монастир з півночі (зруйнована в 30-ті роки XX ст., відбудована в 1978 p.), а також проклав дорогу до Неводничів, яка надійно з'єднала монастир з містом. Попередня, важка в користуванні й вузька дорога-вулиця до монастиря пролягала в глибокому яру східного Звіринецького крутосхилу. На початку 1900-х років уздовж неї по межі володінь нового Іонівського монастиря зведено монументальний мур, який майже сягав Видубицької дзвіниці. Напрочуд мальовнича, вимощена великими валунами дорога-вулиця була знищена в 1950-х роках під час будівництва Ботанічного саду. На території монастиря збереглися поховання видатних діячів минулого: педагога К. Ушинського, героя вітчизняної війни 1812 р. генерала Л. Яшвіля, київських лікарів Є. Афанасьєва та В. Беца, інженера-гідролога М. Лялевського, київських меценатів і фундаторів Музею західного та східного мистецтва Б. і В. Ханенків, нащадків англійської королівської династії Стюартів - Рурків та ін.
Озеро Кагул - український вирій
Кагул – це українське озеро, яким неможливо намилуватися.
Замок «Паланок» - це одна з рідкісних українських пам'яток, які мають настільки багату історію (фотозвіт)
Надзвичайний історичний пам'ятник ХІV-ХVII століття, знаменитий своєю архітектурою - замок «Паланок» так оригінально названий через споруджені...
Його називають «Каньйоном Диявола»
Актовський каньйон – це унікальне місце, де ансамбль стрімких скель і гранітних валунів поєднується зі світом рослин. Його називають «Каньйон...