БУКИ

Селище (2.1 тис. жителів) Маньківського району, розташоване на скелястих берегах р. Гірський Тікич.

Перша письмова згадка про Буки відноситься до 1592 р., коли їх захопив галицький каштелян Я. Струс, що збудував тут замок і назвав свої володіння Струсгород. Нова назва не прижилася і вже в 1604 р., коли господар передавав село у володіння своєму зятеві А. Калиновському, воно фігурувало в документах як Буки. В 1615 р. татари повністю зруйнували село, але до 1629 р. Буки були відновлені й одержали статус містечка.

У наступні три сторіччя його жителі пережили всі перипетії складної історії регіону, а найзнаменнішою подією було створення тут під час Визвольної війни українського народу (1649 р.) сотні Уманського полку. Відмітною рисою селища від безлічі подібних у Центральній Україні є навколишня природа. Буки розташовані в надзвичайно гарному місці на берегах мальовничого каньйону річки Гірський Тікич. Річка утворює у протерозойських гранітах, вік яких оцінюється в 2 млрд. років, глибокий (до 20 м) і вузький (місцями 20–40 м) каньйон, в якому відчуваєш могутність і велич природи. Один з великих уступів каньйону названий на честь відомого українського геолога-петрографа скелею С. Родіонова (1898–1961 рр.). Перед входом у каньйон води Гірського Тікича, неначе виправдуючи назву річки, стрімко скочуються з величезної багатометрової брили граніту, утворюючи гучний двометровий водоспад-перекат Вир. Поряд із ним наприкінці XIX ст. побудували великий водяний млин, від якого дотепер збереглися лише фрагменти підмурків. Тут же в 1929 р. на виконання відомого ленінського плану електрифікації ГОЕЛРО була введена в дію одна з перших в Україні так званих малих гідроелектростанцій потужністю 560 кВт. У 1965 р. селище втратило статус районного центру і незабаром була закрита нерентабельна ГЕС, від якої збереглися деякі гідротехнічні споруди.