Підгайці

Підгайці – центр сільської ради, якій підпорядковані села Крупа, Струмівка. Розташоване село за 1,5 кілометра від Луцька, біля Стиру.

Назва походить від його розміщення – біля гаю. Його заселення дуже давнє. Свідком цього є залишки давньоруського городища ХІІ-ХІІІ століть на високому правому березі Стиру в урочищі Церквисько. Згідно з літописним повідомленням від другої половини вересня 1288 року, в цьому місці знаходилося містечко Гай.

На підгаєцьких землях в 1592- 95 роках побували козацькі загони гетьмана Криштофа Косинського та ватажка народного повстання Северина Наливайка, влітку 1648 – повстанці і козаки визвольної війни українського народу за незалежність від чужоземних загарбників. Селяни покозачилися, брали участь у повстаннях.

Багато разів ці землі спустошували татарські набіги. У 1491 році тут були навіть заволзькі татари, в 1501, 1503 роках – кримські. Навіть після визвольної війни 1648–1654 років, з Підгаєць та сусідніх сіл загони Галга- Султана вивезли багатотисячний ясир.

У XVII–XIX століттях село належало різним власникам, які вели господарство відповідно до потреб луцького торгово-ремісницького ринку. У зв’язку з цим, воно ділилося на дві частини – Підгайці Великі і Підгайці Малі.

У Підгайцях жила польська письменниця і актриса Габріеля Запольська (1857–1921 р. авторка п’яєси «Мораль пані Дульської» та інших драматичних творів, повістей, романів.

Польська окупація західноукраїнських земель викликала опір новій владі, и антиукраїнським заходам. Уже в травні 1920 року тут створена філія "Просвіти". Її мета – поширення освіти, пробудження національної свідомості. На її грунті формуються групи симпатиків ОУН і ІСПЗУ, які взаємодіяли з активістами сусідніх сіл, зокрема, в захисті національної школи.

Під час Другої світової війни гітлерівці в ніч на 1 січня 1944 року вбили 32 жителів села, спалили нову школу, багато житлових будинків. Кавалерійськими частинами дивізії полковника Васильєва село було визволено 2 лютого 1944 року.

У боях проти фашистів брали участь 170 жителів села. 98 з них загинули на фронтах і від рук окупантів.

За післявоєнні роки село розбудували, благоустроїли. Тут є всі необхідні культурно-побутові та торговельні заклади. Працюють загальноосвітня школа, будинок культури, дитячий садок, відділення зв’язку. Рада своїм прихожанам православна Олександро-Невська церква, збудована ще в 1868 році.

Під час реформ на селі частина колишніх колгоспників об’єдналися в сільсько-господарське виробничо-наукове товариство з обмеженою відповідальністю "Колос" та сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Росинка", частина стали фермерами. Село розташоване недалеко від обласного центру, тож в ньому охоче засновують свої фірми люди кмітливі і підприємливі, тому розвивається приватний бізнес.

Приємно, що на території цієї сільської ради є підприємства, продукція яких відома далеко за межами не лише району, а й по всій Україні. Це, зокрема, ремонтні комплекти для автомобілів та сільськогосподарської техніки, що виробляє авторемонтний завод у селі Струмівка, ранні овочі, які вирощують у теплично- овочевому комбінаті.

Багато добрих змін прийшло і в інші села сільської ради – Крупу та Струмівку, що дає підстави сподіватися на вагомі кроки вперед і хорошу перспективу.

У цих селах теж добре розвинуті соціальна та культурно-побутова сфери, більшість людей живуть заможно, дбаючи про свій добробут.

Всі вони радо зустріли незалежність держави і роблять усе для її утвердження і збереження: працюють, виховують нове покоління, зміцнюють українських дух і національні традиції рідного народу.