Невелике село (438 жителів) Болехівської міськради, розташоване на лівому березі безіменної річечки, що впадає у р. Сукіль. Бубнище з’явилося наприкінці XVI ст., але відомо набагато раніше завдяки мальовничому скупченню скель. Воно розташоване посе-редині букового лісу на локальному вододілі двох невеликих лівих приток Сукілі і за карпатською неписаною традицією названих ім’ям народного героя О. Довбуша. Скелі-стовпи складені дуже щільними пісковиками, розбитими тектонічними процесами на великі блоки. Вони утворилися близько 60 млн. років тому, а під час формування Карпат гороутворюючі процеси встановили їх на нинішнє місце, де вода, вітер і трохи людина огранили цей природний феномен. Подібні пісковикові скелі доволі часто зустрічаються в Українських Карпатах і відомі далеко за межами України — у польських Столових горах біля Вроцлава, на берегах Ельби у Саксонській Швейцарії неподалік від Дрездена та в інших місцях. Скелі (деякі з них мають назви — Чернець, Піка, Ведмідь та ін.) розташовані півколом, завдяки чому споконвічно були непоганим природним укріпленням. Ще древні мешканці цих місць повирубали у скелях три печери (можливо, розширивши вже існуючі природні тріщини) і 6-метровий колодязь в одній з них, а з боку, де скелі були відсутні, створили рів і вал. Немає точних відомостей про призначення модифікованої людиною природної споруди, що за довгі роки обросла різноманітними легендами. Можливо, це був язичеський храм або фортеця, на кшталт Тустані в с. Урич. Мальовничість цих місць здавна приваблювала не тільки допитливих, а й творчих людей, що шукали натхнення. В 1881 р. І. Франко, побувавши тут, написав два вірші, один з яких називається “Бубнище”.