СОКІЛЕЦЬ

(XV ст.)
Дунаєвецький район, на р. Ушиця. При будівництві Новодністровської ГЕС село з нижнього лівого берега було перенесено на високий правий берег Ушицького каньйону. Однак рівень підйому води водоймища виявився нижче від розрахункового, і історична частина села – Містечко – збереглася в оточенні мальовничої затоки. Тут залишилося середньовічне міське планування, залишки фортеці – кам'яного оборонного муру завтовшки близько 1 м і заввишки до 2–3 м, фундаменти бастіону в районі міської брами, залишки вежі з бійницею у південно-західній частині фортеці. Під містом пролягали підземні ходи й галереї, які можна побачити в районі колишньої Базарної площі. Деякі галереї датуються першою половиною І тис. н.е., хоча більшість з них належать до періоду розквіту міста – XVI–XVII ст. Обстеження підземель провели Сокілецька давньоруська експедиція (кер. В.А. Захар’єв) і Чернівецький спелеоклуб “Троглодит” (Б.Т Рідуш). Збереглися також залишки ратуші, руїни костелу з величезним будинком ксьондза. Поруч із костелом – діюча церква Пресвятої Богородиці. Загалом покинуте місто справляє містичне враження, підкріплене легендами й привидами. Найбільше їх помічено біля “Томашевої кринички” – природного джерела на схилі скелі каньйону. Поруч із джерелом – валун з вирізаним хрестом, а вершина відрогу каньйону називається “Чортовою дзвіницею”. На південній окраїні села в лісі є колодязі св. Петра й Павла. їх називають джерелами з Живою (солодкуватою) Ц Мертвою (солонуватою) водою. За 2 км на північний схід у лісі під скелею, у нижній частині схилу на площадці є джерело “Свята криничка”. Тут у старовину був печерний монастир. За 7 км на північний схід від Сокільця є с. Отроків (Новоушицький р-н). Тут зберігся християнський печерний скит (XI-XVII ст.). Місцеві жителі називають його Верхнім гротом. Він розташований у верхній частині лівого схилу долини р. Ушиця. Його довжина – 40 м, висота – 1,7 м. Цікаво, що північний вхід розміщений під невеликим водоспадом, утвореним струмком із джерела. Нижче печерного скиту знаходяться Нижні гроти, побудовані з великих брил вапняку, що утворюють печеру завдовжки в кілька десятків метрів. Вершину гротів вінчають залишки квадратної вежі. їх звів граф Мархотський у першій половині XIX ст. як оригінальний елемент парку. Тут за його часів навіть протікала підземна річка з озером унаслідок відведення води сусіднього струмка. Проїзд від м. Дунаївці – 40 км – приватним транспортом.