МИКОЛАЙЧИКИ ПЛОСКІ

Багаторічна гола рослина родини зонтичних. Стебло 30—80 см заввишки, у верхній частині розгалужене, синювате. Листки шкірясті, прикореневі — довгочерешкові, цілісні, колючі, нижні стеблові — короткочерешкові, цілісні, або більш-менш роздільні, верхні — сидячі, 3—5-роздільні, поділені на колючі частки. Квіткові головки яйцевидні, розміщені на кінцях гілок, листочки обгортки — з колючими зубцями. Пелюстки голубі. Плід — двосім'янка, вкрита лусочками. Цвіте у червні — вересні.

Поширення

Росте на більшій частині України, крім Карпат та Криму, по степах, перелогах, пісках, по заплавних луках, біля шляхів.

Заготівля і зберігання

Збирають траву під час цвітіння рослини, зрізуючи її серпом. Рослина неофіцинальна.

Хімічний склад

Трава містить ефірну олію (0,1—0,2%), сапонін (0,5%), таніди (до 1,5%), яблучну, лимонну, малонову, щавлеву та гліколеву кислоти і поліацетиленові сполуки. Корені мають близький до трави вміст хімічних речовин.

Фармакологічні властивості і використання

Рослина виявляє сечогінну і протиспастичну дію. Вживають її як ефективний засіб від кашлю, особливо у дітей. У народній медицині цю рослину використовують при водянці, статевих розладах, від шлункового й серцевого болю, при безсонні, ревматизмі, зубному болі й карієсі та при бронхіальній астмі. Корені вважались протиотрутою при отруєнні грибами. Зовнішньо миколайчики застосовують для ванн при фітодерматозах і артриті. В їжу використовують, як і миколайчики польові.

Лікарські форми і застосування

ВНУТРІШНЬО — настій трави (2 чайні ложки сировини на 2 склянки окропу, настояти 15 хвилин), випити до їжі за 4 прийоми як протиспастичний засіб; настій трави з коренем М. п., подорожника великого, чебрецю звичайного (по 1 столовій ложці кожного на 0,3 л окропу) випити за день у 3—4 прийоми як засіб проти кашлю та бронхіту. ЗОВНІШНЬО — відвар (200 г трави або коренів, варити 10 хвилин у 3 л води) вилити у ванну або використати для компресів при фітодерматозах.