Музей історії лоцманів та лоцманського ремесла відкрили у Дніпропетровську

У Дніпропетровську відкрився музей історії лоцманів та лоцманського ремесла.

Лоцмани, нащадки запорозьких козаків, упродовж кількох століть мешкали на березі Дніпра, у кількох селах, що зараз є частиною мегаполісу. Їхня професія – сплав вантажів через буремні води в районі дніпрових порогів – стала не потрібна після будівництва «Дніпрогесу». Однак нащадки лоцманів й зараз дуже пишаються своїми предками, бережуть їхні фото та вишиті сорочки.

У невеличкій кімнаті в Будинку культури вмістились сотні експонатів: якорі, весла, одяг лоцманів, вишиті рушники та сорочки, скрині, глечики, куманці, народні картини і десятки фотографій. Усе це до купи почав збирати останній лоцман дніпрових порогів Григорій Омельченко, який дожив до 90-х років минулого століття. Свого часу він дружив із істориком Дмитром Яворницьким і написав книгу спогадів про лоцманів та їхнє мистецтво. Зараз ентузіасти впорядкували й розширили колекцію і знайшли для неї нове приміщення замість старого, аварійного.

Лоцманські громади зберегли деякі козацькі звичаї. Головним органом керування в них були загальні збори, їх скликали не менш як двічі на рік. Усі разом обирали скарбника, писаря й інших службових осіб, встановлювали розмір платні, приймали нових членів. Всередині лоцманської громади існував чіткий розподіл, розказує завідувач кафедри всесвітньої історії Херсонського національного університету, кандидат історичних наук Віталій Андрєєв.

«Всі лоцмани поділялися на три статті: лоцмани першої, найвищої, статті проводили через пороги суден, другої – були для проводження тільки плотів, третя – помічники лоцманів. І отака організація протрималась фактично до 20-их років 20 століття», – каже історик Віталій Андрєєв.

Лоцмани мали свою самобутню культуру, побут, звичаї, навіть власні пісні, констатують вчені. Однак визнають: це лоцманство, так само, як чумацтво та інші вимерлі професії, – малодосліджене.

Якими були Дніпрові пороги до затоплення й чим жили їхні повелителі-лоцмани, зараз вже важко уявити.