На місці Михайлівського собору міг стояти велетенський Ленін

У 1922 році Михайлівський монастир закрили, а в 1934-1935 роках храм був підірваний. Поруч знищили Трьохсвятительську церкву, щоб замість них звести «головну площу радянської столиці».

Якби тоді прийняли пропозицію архітектора Якова Штейнберга, то замість теперішньої будівлі МЗС нас зустрічали б два гігантських напівкруглих споруди ЦК і Раднаркому, а посередині утвореної ними площі - 52- метровий пам'ятник Леніну (уявіть собі Ілліча висотою з 17 -поверховий будинок!).

Вибрали зодчі не менш масштабний прожект відомого ленінградського архітектора Ісаака Лангбарда, який пропонував побудувати дві будівлі - близнюка: ЦК - на місці Трьохсвятительської, Раднаркому - замість Михайлівського Золотоверхого, а між ними прибудувати ще більш великого Ілліча - 100 -метрового! Від нього на тому п'ятачку, де зараз їздить фунікулер, до Дніпра спускалася б а-ля Потьомкінські гранітні сходи.

Для вождя могли вибрати ще більш «вигідне» місце - в одному з конкурсних проектів його пропонували розмістити на ... дзвіниці Софійського собору. Мовляв, знесемо розсадник релігії і зріжемо два верхніх яруси у його дзвіниці, а на що залишився підставі затишно повстане «великий дідусь». Прибравши пам'ятник Богдану Хмельницькому, припускали отримати неймовірно просторий майданчик з викладеною в центрі червоною зіркою, за якою перед вождем могли б марширувати одночасно 150 тисяч вірнопідданих...

На щастя для всіх, ні ці сподівання, ні затверджений проект Лангбарда в життя не втілилися. Його величезна шестиповерхівка, що стала зараз МЗС, була визнана невдалою, так що будівництво згорнули, а архітектор, кажуть, через це покінчив із собою.

Однак Михайлівський все ж був зруйнований. Красиві візантійські мозаїки відвезли в музеї Москви і Петербурга, а мощі святої Варвари перемістили в київський Володимирський собор, де вони допомагають віруючим і зараз.

Відродивши через 70 років Михайлівський собор, біля його стін поставили пам'ятник жертвам Голодомору 1931-1933 років. Тут майже завжди живі квіти, а 24 листопада кожного року, в День пам'яті загиблих від голоду людей, всю площу вкривають палаючі свічки.