Харківська область

Більша частина області лежить у межах Придніпровської низовини. На півночі і північному сході розташовані відроги Середньоросійської височини, на південному сході – відроги Донецького кряжу. Клімат помірнокон- тинентальний. Головна річка –- Сіверський Донець. Утворена 1932. Територія: 31,4 тис. кв. км.

Історія

Перші сліди перебування людини – ранній палеоліт. Виявлено також стоянки пізнього палеоліту, скіфських та аланських племен. Слов’янські племена живуть тут уже з перших століть нашої ери. З X ст. частина земель входила до складу Київської Русі-України.

Після монголо-татарської навали у ХІІІ ст. край обезлюднів. У XVI ст. почалося активне заселення його українцями. Вже з XVI ст. кримські татари вели постійні напади на Україну. З метою зміцнення кордонів були збудовані такі міста, як Вороніж, Бєлгород, Цареборисів (нині Червоний Оскіл), Тор та ін.

Перше велике переселення українців відбулося 1651, коли козаки заселяли слободи – відомі нині міста Суми, Лебедин, Харків, Охтирку. Тому згодом край дістав назву Слобідської України або Слобожанщини, до якої входила нинішня Харківська обл., частини Сумської, Донецької та Луганської обл. (нині Україна), а також Воронезької, Бєлгородської та Курської обл. (нині Росія). У XVII ст. тут існував полковий поділ, властивий Гетьманщині. На Слобожанщині було утворено 4 полки: Харківський, Острогозький (Рибинський), Сумський і Охтирський. У 1734 вони нараховували 40 сотень і становили територію нинішньої Харківської області. Сотенними містами були, зокрема, Валки, Вовчі Води (нині Вовчанськ), Водолага, Зміїв, Мерефа та ін. Ця форма автономії ліквідована Катериною II в 1765. З 1835 остаточно утворюється Харківська губернія.

Серед найвідоміших центрів культури Слобожанщини – монастирі, що постали одразу після заселення цього краю Святогірський (біля Цареборисова), Лебединський, Краснокутський, Курязький (біля Харкова), Зміївський та ін.

У XIX ст. культурним осередком не тільки Слобожанщини, а й усієї України стає Харківський університет.