Міcтечко Бар

Це містечко завжди привертає до себе увагу назвою. Погодьтеся, що слово “бар" швидше нагадує невеличкі пивні заклади, яких так багато на сучасних, вулицях. Та насправді воно не має нічого спільного з ними. Більше того, перша назва містечка була іншою.

Щоб краще пізнати Бар; природу околиць та історію краю, пройдемося вздовж річки Рів, на берегах якої розташувалося містечко.

Серед правих допливів Південного Бугу річка Рів помітно відрізняється природними умовами. А все завдяки тому, що її басейн (водозбір) розташований у межах найприпіднятішої частини Подільської височини, де абсолютні висоти поверхні сягають вище 340 м.

Витокою річки Рів є це невеличке джерело у безлісій балці, що знаходиться на околиці села Охримівці Хмельницької об-ласті. Протікає землями Віньковецького і Деражнянського ра-йонів цієї області, а потім Барського та Жмеринського районів Вінниччини. Довжина річки Рів – 104 км, площа басейну – 1 160 км2. Долина у верхній частині неглибока (10-15 м), шири-на її становить, в основному, 0.7-1.3 км (найбільшою, до Зкм, вона є в районі містечка Бар). Береги досить круті, розорані, частково заліснені. Тут, у верхній частині, річка Рів приймає численні невеличкі, довжиною до 10 км, притоки, через кожні 3-5 км перегороджена дамбами з заболоченими та зарослими очеретом ставками. І так аж до невеликого села Шерешні, що знаходиться за 10 км на захід від містечка Бар. Саме тут Рів приймає одну з двох найбільших приток – річку Рівець. А далі долина річки набуває V-подібного вигляду, її береги, особливо у середній частині, високі, круті, що часто у вигляді лісових або степових "стінок" піднімаються над руслом на 20-35 м. Тому і не дивно, що середня частина річки Рів між містечками Бар і Браїлів славиться своїми мальовничими пейзажами, наявністю значної кількості оригінальних архітектурних споруд і парків, віднесених до пам'ятників садово-паркового мистецтва. Саме звідси, з лісостепових пагорбів середньої течії річки Рів, заглянемо у сиву давнину.

Тоді на крутому й високому правому березі Рову стояло однойменне укріплене поселення. Вперше поселення Рів зга-дується в історичних документах від 1425 р., коли на Поділлі панували литовські феодали. Проте є свідчення, що існувало воно й раніше. На цьому місці розкопано курган доби бронзи, в урочищі Рів знайдено залишки давньоруського поселення Х–ХІ ст.

У 1452 р. поселення Рів, що лежало на Кучманеькому шляху, вщент зруйнували татари. Лише в першій половині XVI ст. воно було знову відбудовано, але вже на протилежному, низькому й болотяному, березі річки. Відтоді містечко дістало назву Бар.

Походження цієї назви, як гадають, пов'язане з розташу-ванням міста серед боліт. Слово “бар" у староукраїнській мові означає заболочену місцевість. У деяких слов'янських мовах (словенській, сербській) "бар" – теж болото. Зустрічається це слово і в неслов'янських мовах і має те ж саме значення.

Є й інше не менш цікаве й вірогідне пояснення походження назви містечка Бар. Так, історичні джерела твердять, що перейменувала Рів у Бар дружина польського короля Бона Сфорца, до заміжжя дочка міланського герцога, на пам'ять про своє місто Барі в Італії. Вона купила Рів у магната Станіслава Одровонжа у 1537 р.

Ось як описує містечко Бар у ті часи відомий подільський краєзнавець Анатолій Подолинний: "У центрі Бара за її (Бони Сфорци – ГД) повелінням було збудовано дерев'яний замок-фортецю. Тут, коло замку, був так званий польський Бар, де жила шляхта й прийшлий люд з Польщі, трохи далі – руський, заселений корінними мешканцями, а за річкою, на тери-торії колишнього рову, розташувався чемериський Бар."

На початку XVII ст. польська шляхта будує у Бару кам'яний замок. Керував будівельними роботами французький інженер- фортифікагор Г. Боплан, відомий як автор перших детальних карт й опису України. Кам'яні стіни й вежі замку звелися на невисокій рівній місцевості понад річкою, яка завдяки греблі розлилася дуже широкою. З інших боків замок оточували гли-бокі рови, наповнені водою.

Відомий у ті часи інженер-архітектор Кшиштоф Арцішевський збудував у Барі Арсенал. Бар став оплотом шляхетської Польщі на східному Поділлі, одним із гнізд єзуїтів, які відкрили туг колегіум, побудували монастир. Проте і в ті часи місто майже щороку боронилося від татарських нападів. Про Бар говорили, що містечко "дивиться прямо на чотири татарських шляхи". Та й не дивно: з усіх боків його оточувало Дике Поле, де паслися табуни диких коней. За донесенням барського ста-рости, стада диких коней заважали прикордонній службі, бо часто-густо видавались вартовим загонами татар.

У період визвольної війни 1648–1654 pp. Бар був одним із важливих пунктів, за який точилися бої між шляхетськими та українськими військами. У липні 1648 р. 5 селянсько-козацьких полків Максима Кривоноса підійшли до барського замку, де засіла шляхта. За 2 доби облоги неприступна (друга за величиною на Поділлі після кам'янець-подільської) шляхетська фор-теця впала під ударами повстанців. За роки визвольної війни Бар кілька разів переходив з рук у руки. Певний час він був резиденцією Богдана Хмельницького. Але, згідно з Андрусівським перемир'ям, Бар, як і вся Правобережна Україна, залиши-вся під владою Польщі. У цей час місто нагадувало руїну. Запис у щоденнику француза Вардума від 1647 р. зазначає, що "раніше це було багате й модне місто, а тепер воно майже повністю спустошене."

У подавшому – не краще. У 1672 р. місто захопили турки й утримували його до кінця століття. У 1702 р. Бар відвоювало повстанське військо Семена Палія, а через рік знову захопили поляки. Після подій, пов'язаних з Коліївщиною, барський замок почав втрачати своє оборонне значення, а з часом і зовсім зруйнувався. Нині на тому місці розбито парк.

З кінця XVII ст., з часу приєднання Правобережної України до Росії, Бар належав до Могилівського повіту Подільської губернії. Тут діяли невеличкі цукровий та горілчаний заводи з напівкустарною технікою, численні дрібні майстерні. Особли-во великого розвитку набуло у Барі гончарство: керамічні ви-роби утворювали окрему оригінальну стильово-орнаментальну групу. Переважав полив'яний посуд з контурним малюнком жовтого або зеленого кольору на білому тлі. Типовим для барських тарілок було зображення зозулі на калині. Барський гончарний промисел проіснував аж до v50-x pp. XX ст., є спроби відновити його й тепер.

На початку XX ст. Бар – містечко контрастів. Воно стояло в пониззі і в осінню мряку чи ранньої весни, коли сходив сніг, мало понурий вигляд. Криві незабруковані вулиці й дороги перетворювалися в багно. Заболочення низини, а разом і міс-течка, спричинила гребля на річці Рів, яка піднімала рівень води на 1.5–2 м. У той час у народі поширилася жартівлива молитва: "Ізбави, Боже, від барської греблі". Письменник Ана-толій Свидницький у 1861 р. в журналі «Основа» так писав про неї: "Барська гребля – звичайна загата в м. Барі. Вона дуже довга, іде закрутами і весною до того заливається тванню, що їхати нею надзвичайно важко і навіть небезпечно. Влітку вибоїни сприкрюються, і справді треба просити в Бога порятунку від цієї греблі". Якщо до цього додати невисокі гли-няні й дерев'яні будиночки "під солом'яною стріхою", то стрімкі споруди кармелітського монастиря, костьолу й церкви, розташовані на підвищенні у центрі містечка, різко виділялися на загальному фоні.

Клянггор, тобто монастир кармелітів, будувався довго і був завершений у 1787 р. Споруда має гарні пропорції. Всі примі-щення повернуті вікнами у бік ставу на річці Рів. До головної будови зліва прилягає двоповерховий камінний корпус. Після того, як кляїотор було перетворено на православний монастир, перед його головним фасадом невдало добудували дзвіницю з червоної цегли.

Парафіяльний костьол святої Анни споруджено домінікан-цями 181 і р. в стилі неоготики, а в 1908 р. його добудували. Його два високі шпилі видно з усіх кінців містечка Бар.

Православна церква зведена у 1757 р. Вона камінна, з однією маківкою. Спереду стоїть дзвіниця, теж кам'яна, з простими, навіть примітивними формами, проте є в ній своєрідна важкувата грація.

Усі три споруди знаходяться у центрі містечка на відстані 50–80 м одна від одної. Вони утворюють оригінальний релі-гійний комплекс, що надає містечку Бар своєрідної краси. Мабуть, давно настав час весь комплекс (а не окремо кожну споруду) й територію, що прилягає до нього, вважати архітек-турним пам'ятником.

Протягом XX ст. містечко Бар розвивалося як типовий ра-йонний центр. Про це можна детально прочитати у путівнику Анатолія Подолинного «Місто Бар» (Одеса, 1990). Зараз (станом на 1.01.1998 р.) у місті мешкає близько 19 тис. чоловік. Багатоповерхова забудова, наявність машинобудівного, консервного, цукрового й комбікормового заводів, швейної та меблевої фабрик, педагогічного коледжу дозволили у середині 80-х pp. перевести Бар у категорію міст. На зламі двох тисячо-літь Бар характеризується тими ж негараздами й окремими успіхами, що й інші колишні містечка України. Так, з екологіч-ного погляду, суттєвою проблемою Бару та його околиць є водосховища. Саме тут створено каскад водосховищ, найбіль-шими з яких є Гармаки і Шершні. Останні у краєзнавчій літературі, навчальних підручниках, а також на топокартах помил-ково називають озерами. Це сильно замулені та зарослі болотною рослинністю, а тому неглибокі (біля дамби 3–4 м) "рукотворні озера". Водосховище Шершні, крім того, почленоване дамбами на окремі прямокутні водойми і використовується під промислове рибництво. Весь каскад давно потребує докорінної реконструкції або поступового спуску з подальшим відновленням природного русла річки. Такої ж уваги вимагає водойма у містечку Бар, що нагадує низинне болото, а тому не дуже радує місцевих мешканців. Водночас заболочені водойми річки Рів – місця значної концентрації водоплавної птиці, а також болотного луня, сірого журавля, лелеки, річкової чайки, іноді білого журавля і білого лебедя. На водоймі у містечку Бар, мабуть, одна з найбільших на Вінниччині плантація латаття білого (білої, або болотної лілії), що, безумовно, потребує охорони. Реконструкція та господарське освоєння цих водойм вимагатиме неординарних підходів, а відповідно, і значних коштів. Однак іншого виходу немає. Це прекрасно розуміють мешканці міста Бар та його околиць. Роботи з реконструкції дамби й водосховищ, а також центральної частини міста вже розпочалися. Тому, коли б ви не приїхали у Бар, вас завжди зустрінуть чарівна природа його околиць й долини річки Рів, багата історія й визначні пам'ятники архітектури, прекрасні люди. Невипадково Бар є одним з базових міст обласної Ради з туризму та екскурсій.

Подорож до Бару розпочніть з міста Вінниці. Відстань між ними 65 км.-Барське шосе долає горби Подільської височини. Навколо – пшеничні та бурякові лани, яблуневі сади, яри, балки з річками, голубі плеса ставків на околицях чепурних сіл. При в'їзді до міста вас стрічає імітована під середньовічні часи цегляна башточка – символ давньої історії міста. А щоб Бар запам’ятався назавжди, завершіть подорож на крутому правому березі річки Рів... "Вид отсюда, с высоты, на широко рас-кинувшийся город Бар напоминает старинные гравюры на меди или стали, изображавшие панорамы городов. Три прежние архитектурные доминанты – костёл, церьковь и колокольня монастыря – всё ещё парят над центром города, красиво отражаясь в большущем озере меж камышовых островов, белых лилий и кувшинок" [1].

Григорій Денисик

І.Малаков Д. В. По Восточному Подолью. – Москва: Искусство, 1988. – С. 36–37.