ЧУФУТ-КАЛЕ

Мертве місто Бахчисарайського району, розташоване на ізольованому з трьох сторін глибокими ущелинами мисі Бурунчак, що є фрагментом яйли Внутрішньої гряди Кримських гір. Це один із найзначніших, краще за інших збережений і самий відвідуваний туристами (завдяки близькості до Бахчисараю) оборонний і містобудівний ансамбль середньовічного Криму. Традиційний маршрут до Чуфут-Кале лежить повз комплекс споруд Успенського печерного монастиря, що, як вважають, почав формуватися в VIII ст. До Успенської церкви (УІІІ-ХУ ст.), вирубаної в найбільш податливому шарі високої вапнякової скелі, ведуть широкі сходи з дзвіницею (XIX ст.). Легенда про виникнення храму говорить, що під час молитви грекам-християнам високо на скелі з’явилася ікона Божої Матері, що на сторіччя стала головною святинею побудованого тут монастиря. Під час громадянської війни (1918 р.) ікона загубилася в маріупольському храмі, а на місці її з’яви нині красується яскрава реконструкція. В 1921-1993 рр. Успенський монастир був закритий, але за останнє десятиліття, стрімко надолужуючи упущене, всі існуючі будівлі (включаючи ефектну чашу святого джерела [81]) відновили, а на дні балки Мар’ям-Дере триває масштабне будівництво нових монастирських споруд. Городище Чуфут-Кале (Іудейська фортеця), розділена середньою оборонною стіною на Старе і Нове місто, займає більшу частину (площа 18 га), розташованого за балкою вузького плато Бурунчак. У Старому місті біля південного обриву відновлені дві (Велика і Мала) караїмські кенаси і розташований біля північної стінки мавзолей Джаніке-Ханим (1437 р.). Три головні поздовжні вулиці Старого міста (Кенаська, Середня і Бурунчацька) зливаються в Центральну, століттями вибита колесами візків колія якої крізь середні ворота і Нове місто прямує нагору по плато до східних меж Чуфут-Кале. Тут збереглася скромна садиба

XVIII ст., що належала видатному караїмському історику А. Фірковичу, чи не останньому мешканцеві легендарного міста. 128-метрова східна стіна з чотирма вежами замикала місто з боку  сідловини. Це був єдиний шлях, яким в місто можна було в’їхати на візку. Вибоїста, вибита у щільних вапняках дорога до Східних пролягала через (названу на честь палестинської) Йосафатову долину, де в Х-ХІХ ст. іудеї (караїми), що відкидали Талмуд, ховали своїх небіжчиків.