ПЕРУН

Після народження світу, коли бог Сварог пішов на заслужений відпочинок, його місце на небі заступив Перун — бог блискавки й грому. Висо­ко, аж на сьомому небі, стоїть храм срібночубого із золотими вусами Перуна. Його широкий двір обмурований білими стінами з мідними ворітьми. Там ніколи не буває ні ночі, ні дошу, ані снігу. Лише вічне ясне літо. То до людей після літа завжди приходить зима. Тоді внизу над землею клубочаться чорні хмари. Це — темні зимові сили злих демонів зносять їх докупи, заморожують воду у хмарах, щоб не дати їй впасти на землю, аби там утворилася посуха, а на людей зійшла Мара.

Гнівно палахкотять навесні у небі очі в Перуна, а лице аж горить сріблом і золотом. Одягає громовержець золотий сагайдак з вогненними стрілами, а в руки бере ясний меч. І тоді, як і в предковічні часи, коли на землі були лише темна ніч і Хаос, летить бог Перун за Марою на золотій колісниці, запряженій дев'ятьма вогнегривими кіньми. Вони у нього незвичайні, з золотими гривами, що вкривають їх зовсім; у них срібні копита, шовковий хвіст, вухами вони слухи слухають, а очима зорі лічать. З Перуном летять дев'ятеро синів: троє вражають злі сили стрілами, троє розбивають хмари важкими кувалдами, творячи грім, решта правлять золотогривими кіньми. А на землі вірними помічниками у громовержця є могутні богатирі Вернигора й Вернидуб. Яка сила! Яка мужність! Яка краса! Це знову і знову нагадує Перуну його вогненну вічну молодість. Все, як і колись, в доісторичні часи, коли в розтривоженому мороці тьми сварга-хрест Сварога кресала для громовержця блискавиці, якими він благословляв усю свою рідню — ясного місяченька, красне сонце, пишну зорю, дрібен дощик — та пробуджував життя у камені, лісах, травах, воді, вітрі...

Бога, народженого з каменю, одухотвореного та благословенного у світ Білобогом, за те життєтворення небо нарекло іменем Перун — той, що б'є. Відтоді Перун став наймогутнішим повелителем божественних сил неба і землі — грому і блискавки.

Про те, звідки взявся Громовик, оповідають так: ішов одного разу лісом стрілець Ілько та й знайшов криничку з дуже смачною водою. Сів він собі коло тої кринички спочивати. Поклав хліб під боком та й заснув. Раптом чує крізь сон:

Ілію, вставай! Ілію вставай, хліб заживай, води попивай, бо ідеш у далеку дорогу!

Пробудився Ілько, дивиться, а біля нього стоїть ангел та й говорить те, що він чув крізь сон.

Зібрався Ілько та полинули вони обоє на небо. Відтоді Ілько став Громовиком і громами орудує.

З Громовиком мусить бути у великій злагоді Хмарник, або, як його ще називають, — Градівник. Він у колене громове святце постить без хліба і без води, а особливо у Святий вечір і перед Водохрещем. У такі дні він не сміє навіть вимовити леодного слова ні до людини, ні до звірини. А коли на небі зблисне перша зірниця і накриють до вечері, виходить Хмарник перед хату, кланяється на всі боки і просить Громовика до вечері:

На Святвечір я виходлеу і зву до вечері: будь ласкав і загости, у мене си розгости. Поклоняюся тобі і всій твоїй силі, громам і громовенятам, тучам і тученятам, твоїм громовим стрілам і всім твоїм сватцям; нові миски, нові лолеки, нові глеки у мене на столі на вас, ласкавий пане, царю ледуть: не погордіть і загостіте!

Проговоривши оці запросини дев'ять разів, Хмарник зі всією родиною сідає до вечері. Перша ложка кожної страви віддається Громовикові.

У нього є ще й другий побратим — Бурівник. Найчастіше той з'являється людям у вигляді шляхетного пана на коні. У нього — дванадцять помічників. Вони сидять на замерзлім озері і січуть лід на крупи, які разом з бурею розсипають по царинах. Хмарник ставиться до Бурівника з пошаною. Запрошує і його до себе на Святу вечерю. Часто буває, що Бурівник не з'являється. Сердитий тоді Хмарник на бурю:

Коли ти тепер не ласкава прийти на Святу вечерю, на дари Божі, на ситі страви, на палені горівки, на велике добро, то ми тебе просим: не приходь до нас у літі, як ми тебе не хочемо!

Бог Перун у гніві на всіх демонів, яких насилають на землю Чорнобог із Марою, наводить страх караючою силою, бо б'є своїми вогненними стрілами. Як змахне вогненною палицею, так і сипляться блискавиці на злих бісів з дивами; як ударить важким молотом по чорних хмарах — гримить на весь світ. Вогняні стріли так глибоко входять у землю, що тільки через сім літ знову виходять назовні. За допомогою такого креміцня молена довідатися, звідки надходить буря. Воно завледи тепле, ніколи не вистигає. Перед громом Перуна чорт не годен нікуди сховатися, бо той усюди знайде його. Грім — це Болеа сила, якою орудує громовержець. Одного разу сховався чорт під чоловіка, а грім як ударив, то чоловік ледве вирятувався і з тялекою бідою прийшов до хати. Чорт дуже любить ховатися перед громом у закочену штанку чоловіка або під недільну тріску (це коли чоловік, майструючи в неділю, відрубає шматок деревини). Як Перун ударить громом у чорта, то на тому місці знаходять кров з нього, яку використовують для ворожіння, особливо при замовлянні корів, аби відьми не відбирали у них молока. Прогнавши злих демонів, бог Перун бере у свої міцні залізні руки Золотий плуг, в який запрягає золотогривих волів, і починає орати небесну ниву. Бачать тоді люди, як Громовик оре небо на всі боки, ніби заволікаючи його пав'яним і страусовим пір'ям. Вкривається небо снопами, копами та скиртами, ллється на землю золоте сім'я-насіння, запліднюючи її дощами.

Коли вперше по зимі Перун виїжджає на небо, то своїм першим громом воскрешає землю. Цілющим життєтворящим варом громовержець повертає навесні Матері-Землі життя, вкриває її квітами та всяким зелом, живить святі річки богині Дани. А свята Мати-Земля та дружина брата бога Велеса чарівна Мокоша, у свою чергу, живлять житгєтворними росами рідних своїх росичів, тому й освячують внуки Дажбожі своїх народжених дітей росяним даром святої Матері - 3 ем лі.

Перший грім навесні вважається цілющим для здоров'я. Старші люди, коли вперше гримить, притуляються до дерева, аби бути здоровим і щасливим цілий рік та "щоб поперек під час жнив не болів". Молоді дівчата стрімголов біжать тоді до води, вмивають обличчя джерелицею й витираються червоним полотнищем, "аби такими рум'яними завше були щоки".

Та богу Перуну найбільша радість, коли, прогнавши темні хмари, а з ними і злих демонів, на небі після дощу з'являється у всій своїй немеркнучій красі Дажбог-сонце!

Одного разу упав на землю Золотий плуг бога Перуна. Знайшов той плуг богатир Кирило Кожум'яка. Запріг у нього страшенного змія-людожера, проорав ним борозну аж до синього моря та й утопив його в морі.

Спалахом блискавиці відкриває Перун справжнє небо, оселю богів, котру показує в мить свого гніву. То — грізне знамення і для людей, щоб не фішили. Лише на Страшному суді Всебог відкриє все небо, але тоді хрест-Сварга Сварога спалить усе довкола.

Вогонь Перуна не можна гасити, та й даремно, бо це — сила Божа. Громовержець любить людей, але може вдарити злу людину, на якій лежить людське прокляття: "Бодай тебе Перун побив!" Знаючи це, злі духи, утікаючи від блискавиці Перуна, можуть вселитися в людину. Під час грому забороняється свистіти, співати, а також їсти або спати, бо грім уб'є. Не можна швидко бігти та піднімати вгору гострих предметів — списів, ножів а чи мечів. Убитий блискавкою чоловік вважається щасливим, бо переселяється у Вирій і стає братом Перуна. Зцілити покалічену громом людину може лише Мати — сира Земля. Вона — то сама богиня землі. Це її навесні будить Перун своїм першим громом — вона просинається, молодіє, вкривається квітами і травами, звеличуючи життя, молодість та красу. Для "зцілення від громниць" вдарену громом людину закопують у вологу землю і тримають нерідко декілька діб, доки "сировиця не витягне з тіла блискавки".

9 — число бога Перуна, тому особливо опікує він ті родини, в яких є дев'ятеро дітей; у такі сім'ї бог приносить добробут і щастя.

Господарям, які не дотримуються святих божих заповідей (приміром, працюють на великі празники), Перун може запалити вогнем збіжжя. Такі пожежі люди називають Божою карою; їх не загасиш, хоча іноді можна й загасити, як переказують діди-прадіди, тільки молоком, особливо козиним, та сироваткою. Про такий вогонь кажуть: "Як Бог запалить, то чоловік не погасить". Лише волхви-ясновидці, вибрані Богом люди, можуть зупинити гнів Перуна.

Бога Перуна вшановують трьома основними святами.

20 липня наші батьки-діди молилися біля великих старезних дубів. Громовержцю приносили в жертву вепра, бика та червоного півня. Освячували воду "перуновими топірцями". Камінчики, пробиті блискавкою, називають ще "громовими стрілами", а вода, перелита крізь утворену блискавкою дірочку, вважається освяченою і має цілющу силу. Цього ж дня дівчата плели вінки з дубового листя і клали їх на голови чоловіків для міц­ності і здоров'я.

22 липня наші предки відзначали свято Блискавиці. Не дай Бог працювати в цю пору у полі чи на городі, бо Перун може вельми розсердитися.

У бога Перуна є вартовий святкових днів, бог Паликопа, який спостерігає, аби богів шанували належним чином, і карає тих, хто не дотримується звичаїв.

27 липня вшановують богів Паликопу, Перуна та Дажбога, розкладають священний вогонь, стрибають через нього, а дітям роздають ритуальне печиво "сончата".

Пізніше Перун став в один ряд з богом війни Ареєм і покровительствував його війську під час воєнних походів. У мирний час бог неба — головний охоронець хліборобської праці орія. Якщо господарі працьовиті і шанують свого бога, то він посилає їм з неба на ниви золоте насіння-дощ і обдаровує їх гарним та чистим збіжжям. Коли ж нехтують ним — засіває ниву кукілем і стоколосом. Недаремно в день покровителя врожаю Спаса жмут колосся, залишений на полі після косовиці, називають не лише "Спасовою бородою", а й "бородою Перуна". Іноді цей останній сніп пшениці іменують ще "козою" — священною твариною бога Перуна. Вона символізує вмирання рослини та її відродження після сівби, як і на Різдво Всесвіту — смерть Старого і народження Нового року. Обряд з козою зберігся з тих предко­вічних часів, коли молодий Божич-сонце, щоби заховатись від Мари, був перевтілений богами у Козу. Не поздоровилося б Марі, коли б вона догадалася, де заховався Божич; тоді грім і блискавка Перуна були б безпощадні до її злої сили.

З глибокої давнини наші пращури вважають 2 серпня днем Перуна. І донині цей день називають "громовим святом". Саме в цей час починаються горобині ночі, а чорні хмари приносять на ниви та поля безліч злих духів. У боротьбі за урожай бог Перун блискавицями відчайдушно розсікає їх, тому на землі часто виникають пожежі. У "Громове свято" орій-хлібороб запалює Посвіт, страсний вогонь якого має постійно зберігатися в оселях упродовж усієї зими.

У свій день бог Перун бере під опіку води річок та озер. Людям купатися вже не велено, бо не дай Боже, як сталося одного разу, коли в мерця-утопленика виросли на спині вербові пагони. Володар над духами дозволяє раювати у ще досить теплій воді лише праведним душам, які одійшли з цього світу, та грішникам, "щоб обмили свої гріхи".

Четвер — день Перуна і Дажбога. Саме в четвер кожного тижня наші предки сходилися до капищ, біля яких горів незгасний вогонь з дубового дерева. Тут же, біля велетенських дубів, що розкинули своє верховіття аж під небеса, приносили богам жертви. У кору дерева наші предки вправляли кабанячі щелепи. Дуб вважався деревом Перуна, бо в нього найчастіше влучає грім. А тому саме біля дубів влаштовувалися ритуальні обрядодійства. З дуба виготовляли статуї бога Перуна: тулуб робили дерев'яним, ноги — залізними, голову — срібною, а вуса — золотими. В руках статуя-образ завжди тримала коштовний камінь — рубін чи карбункул.

Ідучи обороняти рідну землю, вої-ратаї клали до свого кумира мечі з щитами і клялися зброєю своєю та Перуном, богом своїм, що на полі ратної борні не осоромлять слави рідної землі. А повернувшись з походів, разом зі своїми нареченими покладали квіти біля статуї-образу Перуна, що був для них не лише богом війни, а й богом миру. Під дубами-велетнями приносили в жертву живих птахів, а навколо дерева застромлювали в землю стріли, біля яких клали шматочки хліба та м'яс^>

У Перунів день дівчата довколо багаття співали пісень про Перуна. Обирали Діву вогню, найвродливішу з дівчат, на голову клали їй вінок, одягали у багряницю, вручали чашу зі священною водою, набраною з дев'яти криниць Перунового гаю. Цією водою Діва вогню очищала людей від гріхів. Волхви у цей час проголошували до доброго і грізного володаря дощів та злив молитви, аби напоїв спраглу землю життєдайним сім'ям, без якого не буяє і не квітне наша Мати-Земля, не росте ніяка худібка, не течуть річки, струмки, не наповнюються озера; аби не завдавав горя бурею, градом чи блискавкою, а проганяв Мару з дивами та іншими темними силами, щоби вони не шкодили людям.

Навесні Діва вогню ставала Додолою, нареченою Перуна, та уособлювала собою Матір-Землю, яка мала випросити у свого золотосяйного нареченого дошу. "Наречену" Перуна роздягали догола, прикрашали голову віночками з живих квітів, а тіло — зеленню, яку любив бог Перун. Такими рослинами та деревами вважалися дуб, калина, жовтець, борець, вовкобій, чортополох і, звичайно, папороть. Грім і блискавка Перуна на Купала — добрий знак, бо тоді розцвітає квітка папороті, квітка щастя.

Діву вогню вели через усе село. Кожна господиня мала за честь вилити на неї або їй під ноги відро води. Коли Додолу приводили до храму чи капища, волхви вручали їй ритуальну шлюбну обручку. Наречена Перуна мала тоді право на його святі обрати собі в чоловіки найхоробрішого юнака, який пере­міг на молодецьких змаганнях.

Восени Перун замикає небо й лягає у своїм палаці відпочивати. 4 вересня — завершальне свято на честь бога блискавки і грому. У цей день палять вогнища з тернового гілля "диптаму", яке горить і не згорає. У народі таку рослину називають "неопалимою купиною". В цей день наші предки приносили щедрі дари богові та перед вогнищем проголошували замовляння проти пожежі.

Напровесні будить Перуна із зимового сну віщий птах — зозуля, що прилітає з Вирію і приносить ключі. Ними бог Перун відмикає свій сховок, з якого випускає на землю тепло.

Першим весняним громом збиває Перун зимові пута із землі, і все знову оживає. Це стається у день Громниць, 2 лютого, коли зима зустрічається з весною. Саме тоді вшановують усіх богів запаленням смолоскипів та моляться до сонця Дажбога, щоб послав тепло. З цього дня люди починають співати веснянки і писати писанки. У давнину волхви користувалися ворожбитськими книгами — "Громниками".

Перун не лише бог, який дарує життя, але й бог, що карає за провини. Зі своїм божим, святим і праведним вогнем стоїть громовержець на сторожі законів та звичаїв зоряного неба предків. Грім і блискавка Перуна — найстрашніша кара для тих, хто порушує клятви богам і в клятві не дотримує слова. Під страхом смерті охоронявся жерцями незгасний живий Перунів вогонь, що горів у Священних гаях.

Незгасимий небесний вогонь бога Перуна має здатність відроджувати в серцях оріїв-хліборобів душі мужніх та дужих воїв-ратаїв, а тому повинен вічно горіти на священній землі великого будителя душі могутнього роду.

ВОЙТОВИЧ Валерій Миколайович
МІФИ ТА ЛЕГЕНДИ ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ