Кияницький парк - пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення розміщений на східному березі великого ставу (площа понад 25 га) біля селища Кияниця Сумського р-ну. З 2000 р. знаходиться у віданні Сумського державного аграрного університету. Займає площу 55,7 га.
При в’їзді до Кияниці із обласного центру очам відкривається чудова панорама місцевого пейзажу: над водяною гладдю ставу та на фоні мовчазно величавого дубового пралісу захоплено чарує досить об’ємний двоповерховий палац. Збудований в стилі ренесансу, палац вже понад 100 років є окрасою населеного пункту та довкілля. За ним на схід розтягнувся лісопарковий масив.
З розвитком капіталізму в другій половині XIX століття на Сумщині, як і в інших районах півдня Росії, купці та цукрозаводчики почали орендувати або скуповувати у поміщиків садиби та землі навколо них. Місцевий поміщик Савич в 1865 р. продає Івану Харитонен- ку своє помістя в Кияниці разом з лісами, ріллею, сінокосами і пасовищами.
Вік та зовнішній вигляд ялин, модрин, сосен тощо, які збереглись до наших днів в складі липово-дубового пралісу Кияницького парку, свідчать про те, що саме в той час маєток Савича почали упорядковувати відповідно до задумів Івана Харитоненка. Флористичний склад та структуру спілого липово-дубового лісу максимально зберегли. Впродовж пішохідних доріжок і доріг, навколо галявин та на лісових прогалинах поодиноко або біогрупами висадили ялину європейську та сосну веймутову, модрину європейську та ялицю одноколірну, клен цукристий та платан західний, яловець віргінський та гінкго дволопатеве тощо. В наші дні поряд з 250-300-річними дубами-патріархами лісопаркового масиву ефектно виглядають стрункі і досить високі ялини, сосни, модрини тощо. Вони гармонійно вписались у верхній ярус пралісу, мають висоту понад 25 м, а товщину стовбурів 60-80 см.
Дендрологи-паркобудівники Івана Харитоненка в Кияницькому лісопарковому масиві досить вдало об’єднали пейзажний ефект вічнозелених шпилькових порід з листопадними деревами та кущами. Літнє вбрання лісопаркових композицій збагатилось красою нового розмаїття фарб, а в зимовий період різноманітнішим став їх внутрішній колорит. Високі та граціозні з жовто-гарячими відтінками кори дерева сосни, ялини, модрини тощо стали сусідками не менш статних дубів, лип, кленів, ясенів тощо.
З тих далеких часів збереглися в лісопарку також деякі господарські будівлі, а з паркових споруд — арочний місток через яр. Місток має архітектурно приємні контури, максимально вписаний в місцевість. Ширина арки під містком 12 м, а висота — 6 м. Можна припустити, що місток був збудований ще при Савичах.
Із заповіту Івана Харитоненка дізнаємось, що наприкінці 1891 pp., після його смерті, Кияницький маєток і цукровий завод стали власністю Марії Ліщинської. Племінниця Івана Харитоненка Марія Ліщинська була дружиною Сумського купця другої гільдії, захоплювалась природою і квітами. На сільськогосподарській виставці, яка відбулась у вересні 1895 р. на Петропавлівській площі в Сумах, лише один павільйон вражав відвідувачів різнобарвністю квітів. Це був павільйон Марії Ліщинської. Не дивно, що Кияницький лісопарк наприкінці минулого та на початку поточного століття був витончено упорядкованим.
В південно-західній частині Кияницького лісопаркового масиву на плакорній галявині біля ставу родина Ліщинських за порівняно короткі строки збудувала двоповерховий палац, а перед його парадним входом на південь облаштувала просторий партер. Палац відзначався декоративним інтер’єром, чудовим зимовим садом, розкішним акваріумом. А партер на фото 1903 p., яке зберігають краєзнавці, виглядав казково: газони, невеликі декоративні кущі та квіти створювали чудову пейзажну картину біля гарної споруди.
Після драматичних подій 1917-1918 pp. Кияницький палацево-парковий ансамбль був не просто занедбаний, а спустошений. Пізніше в лісопарку дещо із зруйнованого відновили і він увійшов до складу земель радгоспу ім. С. Кірова.
Промайнули роки. У 1960 р. статус Кия-ницького лісопарку змінився, його віднесли до заповідних природно-заповідних об’єктів. Майже 40 років охоронне зобов’язання парку поступово передавалось від одного власника до іншого. Між тим реконструкція та відновлення Кияницького лісопарку чекають свого часу.
Не можна сказати, що фахівці не поповнювали флору лісопарку, а населення Кияниці та навколишніх поселень не зберігали цей масив. Сьогодні флористичне ядро дубового пралісу у верхньому ярусі складають дуб звичайний, липа серцелиста, клен гостролистий, ясен звичайний, береза повисла, тополя біла тощо. Під пологом лісу зустрічаються ліщина звичайна, бруслини європейська і бородавчата, бузина чорна і червона, жимолость татарська і жостір проносний тощо. В різні роки у флорі лісопарку з’явились нові види дерев: бархат амурський і лох вузьколистий, липа європейська і дуб північний, гіркокаштани звичайний і червоний тощо. Привабливими у флорі лісопарку можна вважати липу широколисту (фо-рма розсіченолиста) і вільху клейку (форма розрізнолиста), птелею трилисту і бузок зви-чайний, горобинник горобинолистий і хено- мелес японський, таволгу верболисту і свидину кров’яну.
Жива дендрологічна колекція Кияницького лісопаркового масиву нараховує види з 29 родин рослинного світу: гінкгові, тисові, соснові, кипарисові із голонасінних рослин та 25 родин із квіткових рослин. Всього понад 100 видів та форм дерев, чагарників і ліан.
Біля двоповерхового палацу лісопарку ро-стуть найстаріші серед інтродукованих видів дерев на Сумщині релікт японо-китайського походження гінкго дволопатеве та високо декоративний в парковому будівництві платан західний. їм понад 125 років. Три особини гінкго із-за близького розміщення в біогрупі мають пригнічений стан, деформовану крону. Незважаючи на це, вони приваблюють оригінальними сизо-зеленими літом і золотисто- жовтими в осінню пору віялоподібними листками. Висота найвищого дерева гінкго в біо-групі досягає 12 м, а товщина стовбура - більше 50 см. Єдиний екземпляр в лісопарку платана західного (зі зламаною верхівкою) має висоту понад 12 м, товщину стовбура з темно- кремовим відтінком кори біля 1 м. Влітку він звертає на себе увагу гладенькими світло- кремовими гілками з великими лопатевими листками та кулястими повислими голівками суцвіть.
Відсутність чітких межових знаків навколо Кияницького лісопаркового масиву сприяла тому, що на території заповідного об’єкту створилась досить розгалужена мережа транспортних шляхів і пішохідних доріжок. В глибині лісопарку розмістились спортивні майданчики і навіть футбольне поле. Але, незважаючи на всілякі негаразди, Кияницький лісопарк багатий як своєю історією, так і красою різноманітних лісопаркових пейзажів.
Хочеться вірити, що в історії майбутнього для Кияницького лісопарку все буде гаразд.
Можливо, він дочекався нині того, на кого довгі десятиріччя чекав.
