Маленьке й чарівне місто Бучач розкинулося на крутих схилах каньйону р. Стрипи (притоки Дністра). Це дивне місце населяли ще люди епохи палеоліту (40–25 тис. років тому), а на горі Федір знайдено поселення VІ–ІІІ тис. до н.е. Назва міста походить від слов'янського слова “буча” – “швидка весняна вода”. Припускають, що місто засноване 1260 р. Наприкінці XI ст. воно переходить до Польщі. Володіли містом литовські феодали Бучацькі герба Абданк, які в 1379 р. на плоскогір'ї із крутими схилами починають будувати замок. У наші дні ці стародавні укріплення становлять північну частину фортеці. На початку XVII ст. Бучач із посагом Катерини Бучацької переходить до Потоцьких. 1631 р. дружина Стефана Потоцького Марія Мотилянка (сестра Київського митрополита Петра Могили) розширює замок і зміцнює його двома напівкруглими башнями-бастеями. Замок споруджено з міцного і типового для цих місць темно-червоного каменю-піщаника, звідси походить стародавня назва Галичини – Червона Русь (Russiae rubra). Товщина мурів перевищувала 3 м. На території фортеці стоїть палац, від якого збереглися залишки стін службових приміщень. Центр двору прикрашав чудовий фонтан. У 1665-му і 1667 pp. фортецю не змогли захопити татари, і лише 1672 р. Бучач окупувала турецька армія. Тоді ж тут між Польщею і Туреччиною укладено Бучацький мир. його, за легендою, підписали під старою липою, яку і зараз можна побачити на вулиці С. Бандери. За умовами мирного договору місто розділили по р. Стрипі на дві частини. Західна відійшла до Польщі, а східна частина разом з Поділлям була оголошена самостійною Українською державою протекторатом Туреччини. 1610 р. коштом Марії Могилянки почали будувати кам'яну Миколаївську церкву-фортецю із бійницями на другому ярусі. Марія подарувала храмові ікону Богородиці (XV ст.), а в 1660 р. церкву прикрасив чудовий різьблений іконостас. Його вінчає ікона П’єти. Бурхливе будівництво переживає Бучач у середині XVII ст. 1683р. його відвідує польський король Ян III Собеський, про що нагадує “джерело Собеського”. У центрі міста на замовлення Потоцьких львівський архітектор Б. Меретин будує елегантну Ратушу заввишки 53 м. На жаль, 18-метровий шпиль не зберігся, як і багато чудових скульптур Й. Пінзеля. Але навіть у такому стані будівля вражає. Тоді ж, 1751 р., за проектом архіт. І. Шильцера на горі Федір почали будувати комплекс монастиря св. Хреста чину св. Василія Великого величну Здвиженську церкву, дзвіницю, келії і корпуси гімназії. З другого боку р. Стрипи, коло підніжжя Замкової гори в 1761–1763 pp. почали будувати Успенський костел (Троїцький, із чудовими скульптурами Й. Пінзеля). Його портал прикрашає герб Потоцьких – Пілява. Він є і на сучасному гербі міста. Також слід звернути увагу на витончену церкву Покрови Пресвятої Богородиці (1764). На південь від міста – на скелі є мальовниче урочище Монастирок з руїнами церкви XVI ст. і 3-метровим водоспадом. До кінця XIX ст. близько 65% населення Бучача становила єврейська громада. Вона подарувала світу лауреата Нобелівської премії Шмуеля Йосифа Агнона (1888–1970). Тут народився і торговець текстилем Соломон Фрейд – дід засновника психоаналізу Зигмунда Фрейда (Фройда). Зауважимо, що мати Фрейда – Амалія – народилася в м. Броди (Львівська обл.). Залишились синагога (XVIII ст.) і єврейський цвинтар.