СОКАЛЬ

Місто (21.5 тис. жителів) і районний центр, розташоване на правому березі р. Західний Буг.

Вперше Сокаль згадується в грамоті мазовецького князя Земовіта, виданої місту Буську в 1411 р. Він же трьома роками пізніше перевів Сокаль на Магдебурзьке право. До 1462 р. місто перебувало в складі Белзького удільного князівства, а після його скасування стає повітовим центром Белзького воєводства. Сокаль, що перебував тоді на лівому березі Західного Бугу, був повністю зруйнований в 1519 р., після того як неподалік литовсько-польські війська програли битву з татарами. Будівництво нового міста за рікою почав в 1524 р. тодішній його староста А. Тенчинський. Відроджений Сокаль, не стиснутий оборонними спорудами, швидко розростався і незабаром став ремісничо-торговельним центром. Формально найдавнішими спорудами міста, що з’явилися в XVI ст., вважаються православна церква і синагога, розташовані в сучасному міському парку і практично знищені під час Великої Вітчизняної війни. Миколаївська церква була заново відбудована в 1971–1975 pp. і довгий час у ній розміщалася експозиція міського краєзнавчого музею. Синагога дотепер стоїть у руїнах як лиховісний пам’ятник міським євреям, розстріляним фашистами під час окупації.

На початку XVII ст. на високій лівій частині заплави ріки (тепер це селище Жвирка) почали споруджувати свій монастир ченці-бернардинці, яким король Сигізмунд III надав великі привілеї. У величному костелі (1604–1619 pp.) монастиря бернардинців знаходився образ Богородиці Сокальської, який довгі роки був місцем паломництва католиків. Монастир один раз горів і двічі руйнувався, але залишався діючим до початку Другої світової війни. Сокаль, Червоноград і Белз увійшли до складу Української PCP в 1951 p., після т.зв. вирівнювання післявоєнних кордонів із Польщею. У центрі Сокаля розташована Михайлівська церква (XVIII–XIX ст.), що несе на своїй архітектурі печать класицизму, і величезна кірха, що своїми важкими конструктивістськими формами домінує над іншими будівлями центральної площі. Незважаючи на це, доволі доречним і органічним виглядає пам’ятник Т. Шевченку, встановлений перед нею.