ЧЕРВОНОГРАД

Шахтарське місто (69.1 тис. жителів) обласного значення, розташоване на лівому березі р. Західний Буг.

Селище заснував в 1692 р. польський коронний гетьман К. Потоцький, що назвав його на честь дружини — Кристінополь. Незабаром маєток одержує статус міста і стає центром величезних володінь Потоцьких, що включали в Правобережній Україні 40 міст і містечок, понад тисячу сіл і 400 тис. кріпаків. У першій половині XVIII ст. Кристінополь розростається.

В 1736 р. починається будівництво палацу Потоцьких з великою бальною залою, парком з басейном, фонтанами і павільйонами. Палац, що іноді називають замком, дуже потерпілий під час Першої світової війни, в останні роки був частково відреставрований і тут знаходиться невеликий музей, а на території парку розташований футбольний стадіон. Ровесником Кристінополя став монастир бернардинців, заснований в 1692 р. Зберігся Святодухівський костел монастиря, келії і дзвіниця, побудована, мабуть, в 1927 р. під час його капітальної реконструкції. Ще при Потоцьких по сусідству був заснований Василіанський монастир з величезними Юр’ївською церквою і келіями (1771–1776 рр.). Між монастирськими архітектурними ансамблями розташований скромний будинок Національного музею.

В 1781 р. С. Потоцький продав свій кристінопольський маєток, що згодом не раз міняв своїх хазяїв. У 1951 р. СРСР і Польща уклали договір про зміну післявоєнного державного кордону. Відповідно до нього, Українській PCP відійшла частина Люблінського воєводства (у тому числі Кристінополь негайно перейменований на Червоноград) з багатими покладами кам’яного вугілля, а до Польщі — частина Дрогобицької області з покладами нафти. Так почалася українська історія освоєння Волинського кам’яновугільного басейну і швидке перетворення Червонограда на шахтарське місто, околиці якого обросли копальнями. Уже понад чверть століття всіх приїжджих до міста зустрічає статуя шахтаря — складова частина монумента з патетичною назвою “Гімн праці” (1978 p., скульптор І. Садовський, архітектор А. Консулов). Червоноград став третім за чисельністю населення містом області, значно розширився на північ, де забудова 1950–1960-х років поступово змінюється кварталами періоду застою.