Обласний центр, на берегах річки Псло і її притоки Сумка, а також притоки Стрілка. Населення – понад 200 тис. мешканців.
Місто засноване 1655. У часи Київської Русі-України тут стояло місто русичів, яке дослідники ототожнюють з літописним Липецьком. Після золотоординської навали – центр удільного князівства. Населення постійно гноблене чужинцями. 1283 повстало проти татарських завойовників. Майже чотири століття місцевість була безлюдною.
Протягом 1656-58 споруджено фортецю, одну з найукріпленіших на Слобожанщині. З 1658 – центр слобідського козацького полку, який зокрема, прославився в боях з турками 1677–1678. З 80-х pp. XVII ст. тут відливали гармати.
У 1780–1796 – повітове місто Харківського намісництва, з 1796 – Слобідсько-Української губернії, перейменованої 1835 на Харківську. У XVIII–XIX ст. розвивалися ремесла, виникли промислові підприємства. З ліквідацією полкового самоуправління козацький полк перетворено в гусарський. Особливо відзначився героїзмом у війні 1812. Розвитку економіки сприяло скасування кріпосного права (1861). Напередодні Першої світової війни налічувалось близько сорока підприємств.
Життя і діяльність багатьох діячів минулого пов’язана з містом. Український філософ і поет Г. Сковорода відвідував його неодноразово (60-і pp. XVIII ст.). Тут розпочинав свою діяльність укр. поет-романтик П. Морачевський (Галузенко). 1859 побував Т. Шевченко. Різні справи приводили сюди письменників Б. Грінченка і В. Короленка, композитора П. Чайковського.
ЦЕРКВИ, ПАМ'ЯТНИКИ ІСТОРІЇ Й АРХІТЕКТУРИ
ВОСКРЕСЕНСЬКА ЦЕРКВА, 1702. Двоярусна, внизу розташована зимова, тепла церква. Завдяки різноманітному декору виглядає живописною, легкою. Належить до найвидатніших пам’яток слобожанської школи будівництва, виконаних у стилі укр. барокко. Автор невідомий. Втілені особливості триверхих храмів, своєрідно тлумачених у кам’яному варіанті. Після реставрації в 70-і pp. XX ст. ця унікальна пам’ятка виглядає так, як її відтворив у своїх картинах «Сорочинський ярмарок» і «Весільний викуп» видатний український художник К. Трутовсь- I кий. Тепер тут відділ декоративно-прикладного мистецтва художнього музею.
ДЗВІНИЦЯ ВОСКРЕСЕНСЬКОЇ ЦЕРКВИ, 1906. У стилі барокко, цегляна. Прикраси фасадів перегукуються з декором храму.
СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ СОБОР, 1776–1788. На місці дерев’яної церкви. Архіт. невідомий. Споруда капітально реконструйована 1882–1892. 56-метрова дзвіниця j верховодить у архітектурній композиції. Собор однобанний, чотирьохстовпний. Поєд-| нує елементи ренесансу, барокко, класицизму. Ліпні деталі, карнизи виконані майстерно, стіни оздоблені мармуром теплих відтінків. Іконостас з білого мармуру і малахіту – справжній твір мистецтва. Інтер’єр при-красили чудові живописні праці на біблійні теми, виконані В. Маковським, видатним художником. Деякі з ікон ексгіо-і нуються в художньому музеї міста.
ІЛЬЇНСЬКА ЦЕРКВА, 1851. Закладена 1836, але після пожежі 1839 будівництво її було припиненко на тривалий час. Автор невідомий. Споруд-; жено храм на штучному підвищенні, що дозволило посилити його значимість. Пам’ятка в стилі класицизму з елементами еклектики.
ТРОЇЦЬКИЙ СОБОР, 1901–1914. У рік закладення храму будівництво про-водилось під керівництвом архіт. Г. Шольца. У стилі класицизму, з елементами барокко в декорі. Використовується як зал органної і камерної музики обласної філармонії та музей скульптури.
ПАНТЕЛЕЙМОНІВСЬКА ЦЕРКВА, 1911. За проектом академ. архітектури О. Щусєва. Композиційний центр однойменного монастиря, від якого збереглися двоповерхові келії, господарські прибудови. Із заходу – дзвіниця. Пам’ятка оригінальна щодо об’ємно-просторового вирішення.
ПЕТРОПАВЛІВСЬКА ЦЕРКВА, XIX ст. Цегляна, хрестово-банна. Дзвіниця з’єднана з храмом коротким переходом. Збереглись первісні прикраси інтер’єру, масляний живопис. Пам’ятка – один з кращих зразків класицизму в східних областях України.
