ЖИВОКІСТ ЛІКАРСЬКИЙ

Symphytum officinale — багаторічна трав'яниста шорстко-щетиниста рослина родини шорстколистих. Має коротке кореневище з грубим (угорі — до 2 см завтовшки) м'ясистим гілчастим чорно-бурим коренем. Стебло прямостояче, 50—100 см заввишки, розгалужене, внизу гранчасте, вгорі — крилате від збіжного листя. Листки чергові, на нижній поверхні вкриті сіткою жилок; приземні й нижні стеблові листки — з черешками, яйцевидно-ланцетні; решта стеблових листків — сидячі, ланцетні, гострі, збіжні. Квітки правильні, пониклі, зібрані завійками на верхівці стебла та гілок; віночок фіалковий або брудно-пурпуровий, рідко — білий, з 5 короткими лопатями на краю. Плід сухий, розпадається на 4 горішки. Цвіте з червня до вересня.

Поширення

Росте у вільшняках, на берегах річок, вологих луках по всій території України.

Заготівля і зберігання

Для виготовлення ліків використовують корені рослини (Radix Symphyti). Збирають їх восени, добре очищають від землі, ріжуть на куски 15—20 см і миють. Після видалення ушкоджених частин корені розщеплюють уздовж, іще раз споліскують водою і сушать під накриттям на вільному повітрі, на горищі або в сушарці при температурі 30—40°. При повільному сушінні корені всередині буріють і стають непридатними до вживання. Сухої сировини виходить 18 % . Строк придатності — 3 роки. Рослина неофіцинальна.

Хімічний склад

Коріння живокосту лікарського містить 0,2— 0,8 % алкалоїдів (лазіокарпін, циноглосин, алантоїн), дигалову кислоту, дубильні й слизисті речовини, аспарагін (1—3 % ), холін, крохмаль, цукри, ефірну олію, невивчений глікозид та інші речовини.

Фармакологічні властивості і використання

Основними діючими речовинами кореня живокосту лікарського є алантоїн, слизисті й дубильні речовини. Вони зумовлюють протизапальний, обволікаючий і такий, що стимулює проліферацію клітин, вплив на організм. Є відомості про антипухлинну активність рослини. В минулому офіцинальна вітчизняна медицина використовувала живокіст лікарський при шлунково-кишкових розладах та як пом'якшувальний засіб при кашлі. В народній медицині рослину використовують при переломі кісток і пораненнях, виразці гомілки, при запальних процесах у шлунку й кишках, виразковій хворобі шлунка й дванадцятипалої кишки, хворобах нирок, туберкульозі легень, кашлі, бронхіті й тривкій діареї, для поліпшення обміну речовин, при фурункулах, виразках і абсцесах. Зовнішньо рослину використовують у всіх випадках, коли треба прискорити загоєння: при стоматиті, інфекційних тріщинах куточків рота, гнійничкових висипах (Impetigo contagiosa), запрілості (Intertrigo), тріщинах шкіри (Rhagades), трофічних виразках тощо.

Лікарські форми й застосування

ВНУТРІШНЬО — відвар коріння (10 г сировини на 200 мл окропу) по десертній ложці через кожні 2 години; настій коріння (2 чайні ложки сировини настоюють 8 годин на 300 мл холодної кип'яченої води, одержаний настій зливають, сировину вдруге заливають 200 мл окропу, через 10 хвилин проціджують і змішують обидві порції) по 500 мл за день, ковтками; настойку коріння (1 частина сировини на 5 частин 40 % спирту) по 20—40 крапель 4—5 раз на день; дві столові ложки суміші коріння живокосту лікарського, листя м'яти перцевої (по 50 г), коріння солодки голої, валеріана лікарської, трави хвоща польового й листя меліси лікарської) (по 25 г) настоюють 1 годину на двох склянках окропу, проціджують і п'ють по півсклянки 4 рази на день при виразці дванадцятипалої кишки; дві столові ложки суміші коріння живокосту лікарського й цикорію дикого, трави звіробою звичайного, хвоща польового, нагідок лікарських і споришу звичайного, листя подорожника великого (по 40 г) варять у 500 мл води  хвилин, проціджують і п'ють по півсклянки 4 рази на день при виразці шлунка. ЗОВНІШНЬО — настій коріння (10 г сировини на 200 мл окропу, варять 10 хвилин, охолоджують, проціджують) для полоскання, промивання, примочок і спринцювань; свіжий сік або мазь із коріння (свіжий потовчений корінь змішують з розігрітим свинячим жиром у рівних частинах) для змащування уражених ділянок шкіри. Щодо отруйності рослини існують дві протилежні думки.