Amygdalus communis — гіллястий кущ або невелике (4— 8 м заввишки) дерево родини розових. Має пагони двох типів: видовжені вегетативні і вкорочені генеративні. Кора на однорічних пагонах червонувато-коричнева, на гілках — сіро-бура, на стовбурі — сіро-чорна. Листки чергові, ланцетні, залозисто-пилчасті, загострені. Квітки правильні, 5-пелюсткові, двостатеві, майже сидячі, одиничні або розміщені попарно; пелюстки білі або світло-рожеві. Плід — кістянка; кісточка дірчасто-ямчаста, стисла, овальна, з поверхні гладенька. Цвіте у лютому — березні, до розпускання листя. Існують дві форми мигдалю звичайного, які морфологічно не розрізняються: з солодким ядром (var. sativa, синонім — var. dulcis) і з гірким (Var. amara).
Поширення
Гіркомигдальні дерева дико ростуть у горах Копетдагу (Туркменія), у західному Тянь-Шані та в південній Вірменії. На Україні, переважно в Криму, мигдаль вирощують. У культурі переважно сорти з солодким ядром.
Заготівля і зберігання
Для медичних потреб використовують ядра плодів (Semina Amygdali excorticate) і листя (Folia Amygdali). Плоди - збирають повністю стиглими, коли вони починають жовтіти і випадати з оплодня. Досушують їх на сонці або в приміщенні, яке добре провітрюється. Готову сировину зберігають у сухому місці, стежачи, щоб її не ушкоджували гризуни. Строк зберігання — 4 роки.
Хімічний склад
Насіння солодкого мигдалю (Semen Amygdalae dulces) містить жирну олію (30— 62%), білок (до 20%), сахарозу (10%), глюкозу, гумоподібні речовини (2—3 % ), слиз (3 % ), емульсин, ліпазу та інші ферменти, вітаміни В, (0,15—0,22 мг%), В2 (0,62 мг% ), В5, В6, РР (4,8 мг% ), С 2 (6—18 мг%),5 ка6ротин (0,02— 0,17 мг%), дубильні речовини (0,17—1,39 % ), аспарагін та холін, 18 макро- і мікроелементів (до З % ) — кальцій, магній, натрій, залізо, марганець, мідь, барій та інші. Насіння гіркого мигдалю (Semen Amygdalae amarae) відрізняється меншим вмістом цукрів (3—5 % ) і жирної олії (35—38 % ) та наявністю глікозиду синильної кислоти амигдаліну (1,5—8%). Жирна олія солодкого та гіркого різновидів мигдалю складається з олеїнової (понад 70 % ), лінолевої (20 % ) та пальмітинової (З % ) кислот, фітостерину (0,3 % ) та гліцеридів насичених жирних кислот (до 5 % ).
Фармакологічні властивості і використання
Солодкий мигдаль рекомендують вживати при недокрів'ї, астенії, після перенесених виснажливих хвороб, при затримці росту у дітей та як ліки від судомного кашлю, при підвищеній кислотності шлункового соку, виразці шлунку, особливо у завзятих курців (тамує епігастральний біль). Гіркий мигдаль для їжі непридатний. Він містить амигдалін, який під дією соляної кислоти шлунку та ферменту емульсину (є в самому мигдалі) розкладається на глюкозу, бензойний альдегід і дуже отруйну синильну кислоту. З одного плоду гіркого мигдалю може надійти в організм близько 1 мг синильної кислоти. Вважається, що для дорослої людини смертельною дозою є 30—60 плодів гіркого мигдалю, а для дитини — 7—15. Розтовкуючи ядро солодкого мигдалю з водою або молоком, одержують мигдальне молоко (Emulsio Amygdalarum), яке застосовують при опіках і інших ушкодженнях шкіри, при сверблячці, як косметичний засіб при дифузному облисінні та для догляду за шкірою всіх типів. Мигдалева олія (Oleum Amygdalarum), яку добувають холодним пресуванням ядер солодкого й гіркого мигдалю, застосовується при гастриті, колітах, як проносний засіб при запорах (особливо у немовлят) і як основа для лініментів та інших галенових препаратів, а також як розчинник для препаратів, які використовують у вигляді ін'єкцій. Як зовнішній засіб мигдалеву олію використовують при сверблячці і пролежнях. Рафінована мигдалева олія, одержана гарячим пресуванням, використовується як харчовий продукт і в парфюмерній промисловості, а нерафінована — у миловарінні. З макухи солодкого мигдалю виготовляють мигдалеві висівки (Furfur Amygdalarum), які використовують у косметиці як засіб, що пом'якшує і очищає шкіру. З макухи гіркого мигдалю шляхом переганяння з водяною парою одержують гіркомигдалеву воду (Aqua Amygdalarum amararum). Для цього макуху подрібнюють на порошок, заливають водою у співвідношенні 1 : 7, залишають кілька годин для бродіння, а після цього проводять переганяння. Одержана таким чином гіркомигдалева вода містить до 0,25 % синильної кислоти і використовується як ефективний седативний засіб при бронхіальній астмі, катаральному бронхіті, гастралгії, кашлі, безсонні та від нестримного блювання; місцево — як знеболюючий засіб (способи застосування гіркомигдалевої води див. у статті мигдаль степовий). У гомеопатії настойка гіркого мигдалю використовується при астмі, епілепсії, дифтерії.
Лікарські форми і застосування
ВНУТРІШНЬО — настій сухого листя (1 столова ложка сировини на 200 мл окропу) по півсклянки 4 рази на день між прийомами їжі як протикашлевий засіб; мигдалеву олію п'ють натщесерце (дорослим — 3 столові ложки, дітям і людям похилого віку — 1) як проносний засіб; 30 г ядер солодкого мигдалю і одне ядро гіркого розтовкти, змішати з 100 г молока і 50 г вершків і прийняти за день за 2 рази при виразці шлунка (приймати за ЗО хвилин до іди); настій на олії (100 г солодкого мигдалю тонко подрібнити, змішати з 2 столовими ложками порошку з листя розмарину справжнього, додати 800 г маслинової олії, настояти один місяць, процідити) по 1 столовій ложці через кожні 2 години при гострому запаленні тонкого кишечника з діареєю; мигдалеве молоко (100 г солодкого мигдалю розтовкти з невеликою кількістю води і цукру, додати 2 л води, в якій було розчинено 100 г цукру, добре розмішати) по півсклянки 3 рази на день до їжі як пом'якшувальний засіб при кашлі й гастриті; солодкий мигдаль вживати по 10 штук три рази на день до їжі протягом 3 днів, а наступний тиждень — тільки вранці по 20 штук при підвищеній кислотності шлункового соку. ЗОВНІШНЬО — мигдалеве молоко (потрібну кількість мигдалю розтерти з молоком у співвідношенні 1 : 10 до стану кашки) і мигдалеву олію застосовувати для змащування.
