РУСАЛКИ

Коли золотолике Сонце-Далсбог іде на спочи­нок, його заступає Хоре, віддзеркалюючи останній промінь сонця в місяці, і тоді на землю прихо­дить ніч.

Місяць для русалок то їхнє сонце; коли він світить та з'являються перші зорі, тихої ясної ночі виходять вони зі своїх кришталевих теремів, в яких живуть на дні річок та озер, на шовкові береги і співають чарівних пісень. Русалки напрочуд ніжні та сумні дівчата, одягнені в довгі, ал<: до п'ят, білі сорочки або зовсім голі, у зелених віночках з осоки чи галузок, з довгим розпущеним волоссям до самих колін. Найбільше їх ясної місячної ночі на Святій неділі у т. зв. "Сухий четвер" тоді русалки трохи просихають, а то їм весь час мокро. У Зелений четвер, аби не розсердити русалок, жінки не працюють ні в полі, ні в городі. Якщо треба принести води, то до криниці кидають полин.

На перший погляд, русалки такі радісні, безтурботні, що й не сказати, а насправді доля їхня дуже сумна. Саме на Русальний Великдень, коли цвіте жито, наші прародителі поминали своїх предків, а щоб з цвітом не сталось чогось лихого, то просили у русалок захисту, приносячи їм жертви. Вони особливо люблять, коли дівчина таємно від усіх сплете віночок і кине його русалці, а та виконає тоді будь-яке її бажання. Вони невгамовні та баламутні, сміливо виходять з води і гайда гуляти по полях і лісах, луках і долинах. Тоді лише нічне Боже Око та зірки бачать, як вони вигойдуються на гілках верболозів, бігають, неначе вітер, у шовковій траві та зеленім лситі, регочуть та кричать.

Русалки це богині земної води, неназвані маленькі дівчатка, мертво-народжені чи приспані матерями. Існує повір'я: хто вмирає або народжу­ється на Русальний тюкдень той стає русалкою. Померлі після семи років стають чарівницями, як і їхні сестри польові русалки, яких називають мавками. Такі дівчатка дулее гарні з лиця, тіло в них блакитно-синє, очі зелені або чорні. Побачивши перехожого, одразу перетворюються в дорослих дівчат. Іноді показуються людям не лише голими, а й у дівочому одязі, у вишиваній сорочці та червоному намисті. Коли ж трапиться комусь зустрітися з русалкою, то не слід тікати все одно дожене. Та зустріти красуню може лише щаслива людина, і не варто комусь розповідати про зустріч, бо тоді може статися лихо. Особливо русалки полюють на гарних парубків.

Заманюють їх чудовими піснями, а спіймавши лоскочуть попід руки; залоскотавши до смерті тягнуть до себе у воду. Там при місячному сяйві знову бешкетують, як малі дівчатка, плешуть у долоні, розчісують свої довгі коси, плавають, бризкаються, сідають на млинові колеса, пірнають в осяйне мереживо води з криком "ку-ку"; заплутують сітки рибалкам, псують греблі і вибігають на берег, скачуть одна проти одної, приспівуючи:

Не мий ноги об ногу, Не сій муки на діжу. Ух, ух, солом'яний дух, дух! Мене мати уродила, Нехрещене положила. Земна русалка це дівчина-красуня, котру дівчата обирають з-поміж себе, її голе молоде тіло прикрашають духмяними квітами та пахучим зіллям. Потім, узявшись за руки, водять кругом неї хороводи. Молодиці і чоловіки у цю пору теж збираються гуртом по хатах, обідають, п'ють міцні напої, справляють проводи русалок.

Русалії свято веселе, тому супроводжується музикою та танцями, іграми та переряджаннями. Коли до хати вносять зілля, це означає запросити русалок, бо вони живуть у травах і квітах. У перший день запросин дівчата "виводили русалок з села" у поле, де готували обід-тризну, заквітчували себе вінками і, взявшись за руки, йшли, співаючи:

Ой проведу я русалочку до броду, А сама вернуся додому. Ідіть, русалоньки, ідіте, Та нашого житечка не ломіте, Бо наше житечко в колосочку, А наші дівоньки у віночку... Після русалій дівчата кидали віночки на город на врожай та добробут. Русалки то душі померлих предків, які виходять з води на землю, аби цвітом бралися посіви, щоб жита родили, бо, де русалки танцюють, там врожай кращий. Вони про це добре знають, а тому вимагають від людей шанобливого до себе ставлення, бо можуть бути і добрими, і злими. Під час Зелених свят поминають утоплених дівчат. Утоплениці це русалки з довгими зеленими косами, з яких безперестанку струменить вода.

До матері, яка не пом'янула своєї дитини в річницю смерті, русалка буває мстивою, бо їй на тім світі темно, плаче-нарікає вона на свою неньку, що та її не вберегла.

Вшановуючи русалок, приносили їм жертви, як берегиням річок та озер. І нині люди поважають воду, ставляться до неї, як до святої, бо вода, як і вогонь, то ніби два ангели, що повинні завжди бути в хаті, тому люди і приходять до води молитися, запалюють свічки над криницями, вшановуючи водяних духів. Велику силу має вода на землі!

На Русальному, або, як ще кажуть, Клечальному, тижні русалки люблять залазити на дерева і просять у дівчат полотна, рушників, хусток, сорочок, а потім уночі забирають їх з дерев. Нитки то для них найкращий дарунок, бо їхнє улюблене заняття у кришталевих палатах шити і прясти. Іноді вони навіть крадуть прядиво по селах.

Русалки дуже гарні, веселі та співучі, але й небезпечні. Аби вберегтися від водяних красунь, дівчата та жінки носять при собі любисток, полин, м'яту і часник. Коли ж раптом русалка кинеться на дівчину і запитає в неї: "Що твоя мати варила?", то треба сміливо відповідати: "Борщ із полином!" Бо коли чує від неї "Борщ та кашу", то їй тільки цього й треба: засміється "Ступай у нашу!" скаже й залоскоче бідну дівчину, затягне до свого ставка. Щоб русалка не залізла вночі у вікно до хати або навіть якщо вже лізе скоріше треба покласти на підвіконня полин з часником. Як почує вона їх запах, залається і прожогом втече від хати.

Десятого дня Зелених свят русалки виходять з води, щоб стежити, чи ніхто не працює. Цього дня господарі на межах своїх нив кладуть для них і для польових русалок жертовний хліб, самі ж варять просто неба різні страви і пригощають одне одного, а господині збризкують молоком той шлях, по якому корови йдуть на пасовисько.

Купальської ночі русалки з ім'ям розкладають вогонь біля річок і скачуть через нього, а безіменні посипають собі голови попелом, щоб росло волосся, а тоді знову скачуть у воду. Хто знайде в цю чарівну ніч іскру, яку загубила русалка, або ненароком наступить на неї і вона вчепиться, то матиме великий клопіт. Русалка аж до весняного грому з'являтиметься до того чоловіка і стрибатиме під вікном, вигукуючи:

Віддай моє!

ВОЙТОВИЧ Валерій Миколайович
МІФИ ТА ЛЕГЕНДИ ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ


    фейсбук