ДОМОВИК

Ще діди-прадіди розповідали, що Домовики, як і інші духи довкілля, походять від ангелів. За немилість до Бога ті були колись покарані та скинуті з небес на людське житло, бо хотіли дорівнятися до Всебога. Відтоді вони так і залиша­ються хатніми дідками, а ті ангели, які впали у воду, почали називатися водяниками, ті, що в ліс, — лісовиками.

Інші люди кажуть, що то величезний чорт, вмочивши палець у воду, тріпнув ним позад себе та й наплодив усяких духів. Про це є багато легенд та всяких небилиць, але, за віруваннями наших прародителів, усі ці та інші надприродні істоти — ті ж таки душі померлих родичів, які вболівають не лише за господарство, а й за весь рід, тому орій-хлібороб їх вшановував.

Домовик, або, як його іноді називають, Домовий, ще з тієї сивої давнини став для людей богом хатнього вогню та печі; і зовсім він не дідько, про якого тільки й кажуть, що робить він в хаті лише капості: одчиняє двері, вікна, грюкає на горищі, душить та б'є сонних людей ломакою, лякає дітей, шпурляє посудою, а коли хто подасть йому солону страву, перекидає її, а то й забирається геть, беручи з собою щастя господаря.

Частіше кажуть про нього, що він — годованець та щасливчик, помічник у господарстві, охоронець не тільки хати, але, власне, і всіх, хто живе в ній. Допомагає жінкам прясти, мити посуд, заколисує малу дитину, рубає дрова... Зло домовик чинить лише тоді, коли хтось робить зло йому або ж коли в хаті робиться що-небудь не так, як би йому хотілось: то в стайні шкодить часом, заплітає чудернацьким способом гриви у чортовий вузол, то їздить на конях. Улюбленому коневі підкладає свіжого сіна. Аби Домовий не ганяв інших коней, господар тримає у стайні цапа, підвішує ворон і сорок, бо він їх дуже не любить. Іноді Домовик буває примхливим, бо любить, щоб скотина була тільки любої йому масті — скотину ж іншого кольору мордує. Хатнього дідька можна бачити при запаленій страсній свічці. Домовик невидимий, але іноді він з'являється маленьким дітям. Якої він масті — такої масті повинна бути і худоба.

Кажуть, що в багатія Домовик волохатий, а в бідного — голий, бо там одні злидні та нещастя. Домовик любить допомагати багатим, стереже їхнє добро від злодіїв, будить їх, як трапиться у дворі пожежа, бо хто став господарем, знає, як непросто здобути його прихильність. То — не проста річ, щоб в хаті з'явився Домовик. Для цього треба взяти зносок, малесеньке яєчко, знесене куркою, коли її вихор підвіє, прив'язати під ліву пахву і носити дев'ять діб. Увесь цей час не можна ні митися, ні молитися. По дев'яти днях вилупиться з яйця малий чорток-домовичок.

Домовик, на відміну від Лісовика, любить самотність та спокій. Живе в печі, під піччю чи в запічку, а то й на горищі або під порогом хати. Іноді має свою господиню, яку ласкаво називає Доманею, Домасею, Домахою або Домцею.

Для господині піч — то вівтар, бо вона добре знає, що саме тут живуть хатні боги родинного вогнища, саме тут живуть батьки та діди, народжу­ються діти та онуки. Вогонь у печі — це той незгасимий живий вогонь, який приніс з неба та подарував його людям на землі бог Сварог, а тому наші батьки-діди свято шанують його, бо він — як цар, як ангел — слуга Божий. Коли немає шани до святині дому, вогонь мстивий. Завжди на його сторожі є Чур — бог домашнього тепла і затишку. Дуже не люблять Домовик і Чур, коли у печі випікають хліб, а на ній хтось лежить, зате коли господиня розмальовує її чудовими візерунками, то тоді їм дуже любо, бо нечиста зла сила, задивившись на цей розпис, забуває про своє лихе діло. Піч дуже поважають. Недаремно кажуть: "Сказав би, та піч у хаті". її свято шанують при сватанні: тоді просять поради і заступництва у Домовика, бо коли молода входить до хати молодого, вона має стати берегинею хатнього вогню. Щоб задобрити Домовика, а він дуже вороже ставиться до інших родів, приносять йому в жертву чорну курку, яку впускають під піч.

Має Домовик і своє свято. 24 вересня, опівночі, люди, починаючи обмолот, запалюють багаття в Овині (стодолі, на току) і в жертву овиному вогню приносять півнів, щоб Домовик беріг зерно.

Домовик може виглядати з-під печі маленьким хлопчиком, іноді сидить собі за столом або ходить дідком з люлькою по подвір'ю. Може показатися бараном, коровою, котом, пташкою і ходити собі по припічку, бо дуже любить домашніх тварин. Іноді перевтілюється совою, сидить на комині та лупає очима; буває, прикидається собакою чи іншою постаттю.

Домовик не терпить, коли в хаті сварка, особливо коли б'ють горщики, коли нема окропу в печі, щоб горло промочити. Ображений неповагою господаря, Домовик може тоді спалити все обійстя. Залишений на самоті у старій хаті, вночі лютує, але допомагає навести лад у господарстві тому, хто приходить жити в пустку. А ще любить, аби господиня щосуботи мазала піч та щоб не залазила на неї дітвора.

Аби усі були здорові, щоб жилося й булося, Домовик покаже, як вибрати для хати вдале та щасливе місце. Не любить він, коли хату ставлять на роздоріжжі, а також там, де бузина росте, та на могилі. Хата має стояти на непорушній землі, на рівному місці. Коли вперше входять у нову хату чи в інше помешкання, обов'язково припрошують Домовика. В старій хаті кажуть: "Ласкаво просимо, дідусю, до нового житла". Востаннє палять у печі, попіл вигрібають у новий горщик і висипають у піч в новій оселі для багаття, в якому — майбутня доля і багатство родини. До такої домівки завжди прилетить ластівка або на стрісі вимостить своє гніздо лелека.