ЛАДИГИ
На автошляху Старокостянтинів-Житомир в сусідстві з селом Губин тітописним "городом" Х1І-ХІІІ ст. лежить на рівнині село Ладиги, відоме Й тим, що тут проходив знаний Татарський шлях, відгалуження Чорного шляху, нападів кримчаків у XVI-XVIII ст. на південну Волинь
Історик Волині М.Теодорович назву Ладиги пов'язує із тим, що різний місцевий й пришлий люд поладили між собою і почали жити тут в злагоді, ладу (53).
Ладиги входили у склад остропільських володінь князів Острозьких. Відтак - до Заславських. А при Теофілії Заславській, котра в 1683 р. взяла шлюб з Юзефом Каролем Любомирським (пом. 1702) - до його родини. Наступним власником Остропільщини, втім числі Ладигами, стає князь Станіслав Любомирський (1704-1793) і його син Францішек. Опісля нього маєток переходить до його брата князя Теодора Любомир-ського і його сина Каспсрра (пом. 1780), знаного гуляку.
По смерті Каспсрра Любомирського Остропільщина з Ладигами дісталась його дочці Юзефі, замужній в перший раз за Адамом Валевським і в другий раз за російським генералом Яном Вітте, сином Софії Вітте-Потоцької (Главані).
В 1801 р. Юзефа Любомирська віддає Ладиги в пожиттсве володіння Олександрові Вінницькому, чоловікові її матери Барбари. Від сина Юзефи Валевської-Вітте, Тадеуша Валевського, купує остропільські землі Лукаш Бнінський, набуваючи в 1821 році від Вінницького також пожиттєво і Ладиги. Але, десь біля 1829 р. син Лукаша Бнінського Хіларій продає Ладиги Юзефові Каласанти Шашкевичу (1783-1848), маршал-кові Старокостянтинівському, одруженому на Констанції Грохольській, лочці Яна Дуклана, коронного, обозного і внучці Мартина Грохольськото, брацлавського воєводи, власниці Судилківського ключа з 16000 га землі і 2-ма тисячами душ. їх син Цезарій (1822-1900) був наступним власником Ладиг, а після нього - син Казимир (род. 1856), останній власник Ладиг.
Шашкевічі були родиною українською (руською), сягаючи початка-ми свого роду до XV ст. За свого предка вважали Шашку, син якого -Ярема отримав обширні надання ("землі") від князів Литовських на "Рацлавщині. Одним із їх родинних гнізд в тій стороні були Бортники. Францішек Шашкевич (1727-1782) дід Юзефа Каласанта, прийшовши На Волинь, разом з дружиною Маріанною Мощинською купує тут після 760 р. добра - Ємці, Баглаї, Лажеву. Через деякий час головною резиденцісю Шашкевичів стають Ємці з красивим палацом, в якому знаходились зібрання творів мистецтва, і великим садибним парком. Юзеф Каласанти Шашксвич закладає в Ладигах нову резиденцію, але проживає головно в Ємцях, котрі після його смерті дістались наймолодшому синові Леонардові, жонатому на Михалині Гіжицькій з Пединок. Леонард і Михалина були бездітні і по смерті Леонарда, Пединки повернулись до Гіжицьких. Середній син Юзефа Каласанта Шашкевича Це-зарій отримує по смерті батька Ладиги. Але опісля польського повстання 1863 р. виїзджає до Кракова, де проживав кільканадцять літ. В цей час, в результаті програного судового процесу з російськими властями із-за маєтку в Судилкові, Ємці разом із палацовою обстановкою, колекцією цінних картин, іншим, а також кількома іншими маєтками (Сахнівцями) Шашкевичі змушені були продати. Процес із-за Судилкова тягнувся 40 років. Царський уряд конфісковукував маєтки за участь в польському повстанні 1831 р. як і 1863 р. При Леонардові Шашкевичу Судилків повернули Шашкевичам з виплатою видатків за 30 років. В 1866 році Леонард розпочав новий процес з царським урядом про відшкодування за зруйнований маєток в результаті конфіскації. Всі ці процеси вимагали великих податків на адвокатів і взятки на місці, а також в Києві, Петербурзі. Леонард ввійшов у великі борги на позичках у місцевих і петербургських лихварів і, навіть у маклерів в Лондоні, котрі цікавились судилківськими лісами. Загальні борги сягнули 600000 рублів, сума надто висока на той час, Леонард домагався відшкодувати в уряду 3 млн. рублів. Але справу відшкодування Шашкевичі програли і потрібно було платити великі борги. Не вистачало заставлених лісів і фольварків аби віддати вірителям.
Шашкевичі вимушені були продати Ємці ще й за ухвалою суду. Припис зобов'язував: власником цих маєтків міг бути лише росіянин. При Шашкевичах лишилися Ладиги, в яких під кінець ХІХ ст. вони постійно проживали. По 1906 році Казимир (син Цезарія) Шашкевич після довгого копіткого господарювання звільнив Ладиги від боргів і підніс їх з руїн. Казимир овдовівши, сам виховував своїх дітей: синів - Олександра, То-маша, Йозефа, Романа і дочку Ядвігу. Допомагала йому гувернантка француженка. Всі вони відзначалися інтелегентністю і допитливістю. Хлопці взяли участь у війні 1920 р. Йозеф служив у 15 полку познанських уланів, Томаш теж улан, адютант у Сікорського, Роман служив у саперах.
Прикрасою садиби Ладиги був чудовий палац класицистичного стилю, будівництво якого розпочав О.Вінницький, однак закінчити із-за
браку коштів не зумів і його справу докінчив в 1830 році Юзеф Кала-сант Шашкевич. Згідно родинних і місцевих переказів проект архітектурних будівель садиби розробляв знаний архітект Якуб Кубіцький (54), який за висновками польських науковців (Роман Афтанази) проектував і архітектурний комплекс в садибі Самчики.
Цілісність Ладигівського садибного комплексу мала складатись з голо вного палацу і двох офіцинів, зв'язаних в єдиний архітектурний ансамбль за допомогою дугоподібних галерей - наслідуючи традиційний прийом палладіанськоїархітектури (55). Ймовірно основні архітектурні будівлі палац і права офіцина розпочато в 1801 році. Вінницький закінчив оздоблення інтер'єрів анфілади парадних залів. Юзеф Каласант Шашкевич в 1830 році докінчує будівництво архітектурного ансамблю. Невідомо лише чи згідно авторського проекту. Роман Афтанази вивчаючи останні фотографії палацу ставить питання: як було запроектовано парадний фасад. Відомо, що Казимир Шашкевич провів перебудови, особливо після 1900 року. Це торкнулося залів парадної анфілади -пристосовуючи їх для помешкання. Можливо Казимир Шашкевич змінив задум Кубіцького. Він же вибудував ліву офіцину. Палац був мурований на одинадцять вікон, на підвалах, двоповерховий прямокутний, покритий не вельми високим чотирьохехиловим дахом. Перший по верх вищий аніж другий.
Парадний фасад палацу скромно оздоблений без портику чи ризаліту, який підкреслював би парадний вхід. Цей акцент зазначено лише на першому поверсі півкруглим горішнім обрамленням вхідних дверей і сусідніх двох вікон, що освітлювали передпокій. Над вхідними дверима заглиблення (лоджія) з двома колонками зв'язаними між собою балюстрадою. Напевне, ця частина спершу (авторський задум) була акцентована портиком, який можливо ліквідовано пізніше при перебудові. Окрім вхідних дверей і двох сусідніх вікон, всі інші вікна парадного фасаду першого поверху мають прямокутну форму, а другого - квадратну. Стіни першого поверху покривав розкрепований тиньк, а другого - гладкий. Горизонтальні акценти оздоблення фасадів творили два карнизи, розділяючи поверхи.
Парковий фасад, за винятком центральної частини, вірогідно лишився первісним до кінця існування будівлі. В центрі фасаду в заглиблені містився на першому поверсі портик з чотирьох колон тосканського ордеру, які підтримували балкон з чавунную балюстрадою. Між двома колонами містились двері (порте-фенетре) і два прямокутних вікна з боків. На другому поверсі також двері і два невеличких вікна. Основні
вікна другого поверху мали півкрутлу форму. Стіни тиньковані гладко. Оправа вікон скромна. Оживляли стіни паркового фасаду, як і парадного - два карнизи. Ймовірно, за авторським задумом в центрі парадного фасаду, й парковото, й офіцинів, безперечно були портики зняті при перебудові, на що вказус невиразний, плаский дах, що не компонується з будівлею палацу. Дуже цікаві вікна першого поверху паркового фасаду. Це широкі, доволі великі, двері (порте-фенетре) на чотири стулки. На краях будівлі двері (порте-фенетре) розчленовані на три частини, середня з яких фланкована колонками.
Інтер'єр палацу, первісно двоханфіладний, регулярний, пізніше зазнав значних змін. Чотири зали парадного фасаду, по дві з кожної сторони передпокою (вітальні) зменшують із-за перенесення тильних стін і влаштування по центральній довжині палацу коридору, що розділив дві анфілади залів.
Інтер'єри залів паркового фасаду мали багаті ліпні оздоби над якими працювали італійці.
Середню частину паркового фасаду займав великий квадратний передпокій (вітальня), званий Жовтим (із-за основного кольору тиньку). Всі його чотири кути фланкували по дві колони іонічного ордеру, що підтримували широкий круглий карниз у вигляді квіткових гірлянд, з посадженим на нього приплюснутим куполом, який покривала ліпнина з розеткою в центрі. Стеля кутів гладко тинькована, стіни з штучного мармуру світло-жовтого кольору; колони - темно-жовті; класицистичний камін, карниз, капітелі колон і ліпнина - білі. Із стелі звисала велика кришталева люстра. Передпокій обігрівала грубка з білих кахлів, з фризом рослинного мотиву і виступаючим карнизом в горі.
З правої сторони передпокою Жовтого - зала Зелена, із стінами оббитими зеленими шпалерами, які оббігав широкий фриз доричного ордеру (56) з тригліфами й метопами; сюжет яких повторювався. Стелю декорувала красива розетка та бронзова люстра в стилі ампір. За залою Зеленою знаходилась книгозбірня, навкруг обставлена великими, під склом, шафами.
На ліво від передпокою - зала Блакитна. Чотири білі колони з штучного мармуру в одному ряду ділили залу на дві частини. Менша (четверта) - була біля вікон. Стіни увінчував фриз багато декорований ліпниною; в центрі висіла кришталева люстра. Права кутова зала паркового фасаду теж декорована ліпниною і шпалерами, призначалася для помешкання. Підлога в залах викладена різними породами дерева, в різні візерунки; двері виаїтовлені з магонію з бронзовими ручками.
Сходи на другий поверх розміщувались з правої сторони парадного
передпокою.
На другому поверсі, над передпокоєм, зала слугувала власникам сади би для щоденного користування і прийняття гостей. Окрім неї тут знаходилось ше дев'ять кімнат із звичайною паркетною підлогою і кахлевими
грубками.
Ладиги, не будучи постійним місцем проживання власників маєтку, не мали надто високого і різного гатунку стильових меблів. В умеблюванні переважав стиль класицизму.
До найцінніших речей можна віднести поодинокі твори мистецтва. Серед них крісла і два круглих столики з бронзовими оздобами, два великих і два малих комоди з мармуровими стільницями, мале бюро з палісандру (57). Магонісва шафа з п'ятьма шухлядами і бронзовим оздобленням, а також ампірні магонісві ліжка - меблі фірми Буллє (58).
З картин в Ладигах були головно родинні портрети різної мистецької вартості. Два олійні портрети маршалка Юзефа Каласанта Шашкевича, один мальований в часи його молодості, другий - пізнішого часу. Інші представляли: Францішка Шашкевича і його дружину Маріану з Мощинських, василіанця (базиліанця) отця Флоріана Шашкевича і його брата Кароля з дружиною, а також Яна Грохольського з дружиною. В за лах висіли дереворити, мініатюри; знаходилось чимало бронзових речей, як: бра в стилі класицизму (Людовика XVI) (59) з баранячими головками, годинник походженням з Гданська у вигляді кулі на якій циферб лат, невеличкий годинник з написом "Vcrnis Martin"; багато ліхтарів, канделябрів в стилі різних епох, але не високої вартості, як і багато вжиткового срібла.
З кераміки репрезентовано вироби фабрик Корця, Баранівки, Городниці, але найбільш вартий уваги чайний сервіз фірми "Wcdgewodd" (Веджвуд) (60) і вжитковий на 24 особи біло-небесний саксонський Zwicbelmuster" (Звебельмустер).
Із скла цікавий гранений комплект "Baccarat" (Баккарат) (61) на 48 осіб, а також багато кришталю кінця XVIII - початку XIX ст. (62). Книгозбірня складалась з кільканадцяти тисяч томів; започаткована Францішком Шашкевичем ще в Ємцях. Багато екземплярів книг латинських, польських, французьких мали його екслібрис. Полюбляв книги і Юзеф Шашкевич. Книги головно з права, філософії, історії, а також сувенірні, класика. Тут зберігався рукопис французького емігранта де Кастре, котрий в часи французької революції знайшов притулок в родині Шашкевичів, де свій побут на вигнанні заспокоював писанням згадок зі своєї подорожі до Монголії. Окрім всього в Ладигах зберігалися багаті родинні архіви вивезені з Ємців. В 1905 році дві великі скрині рідкісних книг, аби уберегти, вивезли до Львова, де й перебули першу світову війну. По 1920 році певну кількість книг придбала бібліотека Красінських, інші - публічні бібліотеки. Напевне, сьогодні у бібліотеках Львова можна знайти книги ладигівської садибної книгозбірні з екслібрисами Шашкевича (63).
По обидві причілкові сторони палацу і обабіч великого партеру - травника стояли дві однакові, одноповерхові офіцини. З головного входу мали заглиблення з доричними колонами. Одна офіцина, ліва, збереглася до нашого часу із всіх архітектурних будівель садиби. Вже згадувалось вище, що можливо весь архітектурний комплекс зазнав вельми суттєвих змін. Архітект, проектуючи в класицистичному стилі будівлі в час його розвою, не зміг би обійтись без портиків. Спонукує до таких висновків декорування вікна офіцини, що збереглася класицистичним сандриком. Цього елементу немає в оформленні вікон палацу, що викликає здивування. Права офіцина з'єднувалася з палацом дугоподібною галереєю із стінами розчленованими арковими панелями і пристінними колонками, слугуючи оздобленням вікон. За офіциною, від її рогу, на десяток метрів йшла стіна оформлена декоративно подібно до галереї, що закінчувалася круглою двоповерховою вежею - водонапірною.
До лівої офіцини, котра збереглася, галерея була нсдубодована, а за стіною містилася дровітня і ламус (64), де лежали старі, пошкоджені меблі очікуючи направи. До кінця стіни, подібно до правої офіцини, примикала вежа - голубник.
Парк займає терен біля 25 га. Запроектований в англійському (пейзажному) стилі паркобудівничим Діонісісм Макклером (65) в 1801-1805 pp. при власникові Ладиг Олександрові Вінницькому. Поміж парковим фасадом і двома офіцинами лежав великий круглий партер-травник, де на прилеглих до нього доглянутих галявах були висаджені поодинокі, або групами найбільш декоративні екземпляри дерев, творячи мальовничі акценти: розлогий дуб, величезна тополя біла, сосна Веймутова, ясен пониклий.
На передпалацовий дітинець вела дуже широка в'їздна алея висаджена старезними гігантськими тополями. На її початку, при мурованій класицистичній брамі, стояв невеличкий будинок привратника з колонним портиком в стилі будівель садиби. Парк лежав частково обабіч алеї в'їздної, дітинця, палацу з офіцинами за великим травником і галявою біля нього, спадав по схилу до річечки Вербородинки, що несла свої води
на південно-західному терені садиби. її оточував широкий рів з пірамідальними тополями, сад і, довкола понад річкою, прогулянкова алея.
Від круглого травника і галяви з поодинокими деревами за парковим фасадом палацу, променями відходили алеї парку. Одна із них, із старезних пломбованих лип (декілька збереглося) паралельно палацу ділила парк майже навпіл. Друга - подібна алея йшла взовж річечки Вербородинки до кінця саду. Тут штучно був створений канал в одному з вигинів Вербородинки, із-за чого утворювався мальовничий острів на якому росли чудової краси тополі білі. Деякі з них збереглися донині. В парку переважали липи, клени, ясени, в'язи, каштани, модрини, берези, акації. Групи дерев підтримували квітючі кущі багатьох видів спірей. В ближній до палацу частині парку доглядалося багато різних троянд, квітуючих від весни до осені.
В алеях стояли висічені із пісковика, оздоблені орнаментами лави. До цього часу вражають поодинокі величаві дерева, яких збереглося понад 70.
На острові проростають ті ж білі тополі, але найбільш зачудовує єдина сосна Веймутова, висотою понад 35 м і в діаметрі до 1 м. Серед кущів і дерев видно русло каналу, що творив острів; виникає бажання відтворити минуле. Відчувається дух старовинного парку. Полишаєш Ладигівський садибний парк з бажанням знову сюди прийти.
