Смарагдовими намистинами розкидані на карті області заповідні урочища. Ця назва чомусь відразу вимальовує в уяві лісові балки. Спокійно погойдується верховіття дерев. На узліссях - високий квітучий травостій. Серед трав пурхають метелики, гудуть джмелі.

В заповідних урочищах, на відміну від за-казників, зберігаються всі природні компоненти, тобто охорона має комплексний характер. Режим заповідних урочищ досить суворий і прирівнюється до режиму природних заповідників. Важливою ознакою заповідних урочищ має бути ландшафтна відкремленість території.

У природно-заповідному фонді Сумщини 33 заповідних урочища, що становить 18% від всієї кількості заповідних об’єктів, а за площею - всього 1% площі обласного природно-заповідного фонду. Серед них 31 заповідне урочище представляють лісові природні комплекси. Оскільки лісистість області дуже нерівномірна, і розподіл заповідних урочищ по адміністративних районах - також нерівномірний. Із вісімнадцяти районів в дев’яти взагалі немає таких об’єктів. В решті - їх налічується від одного до одинадцяти. Площа заповідних урочищ теж різна - від 1,6 до 914,2 га. На значній частині заповідних урочищ проводились раніше або продовжують вестись наукові спостереження. Частина урочищ включена до системи моніторингових спостережень. Дерево- стан значної частини урочищ (або окремі дерева) використовується в селекційних цілях для відбору генетично кращих варіантів деревних порід. Та найбільша важливість переважної частини заповідних урочищ Сумщини полягає в тому, що вони сприяють охороні типових корінних лісів регіону.

Коли в області формувалася мережа державних заповідних урочищ, а це відбувалось в основному у 1980 p., головними критеріями для їх виділення були природоохоронна та наукова цінність.

З восьми заповідних урочищ Ямпільського р-ну лише одне представлене природним деревостаном. Це "Ділянка лісу” на площі 1,6 га в Кремлянському лісництві. На його території збергіається сосновий деревостан у віці понад 100 років. Інші заповідні урочища хоча і являють собою лісові культури, проте є унікальними деревостанами, які в повній мірі характеризують особливості деревостанів Лівобережного Поліся, і, в той же час, є зразками лісових насаджень XIX і початку XX ст. До речі їх закладено за активної участі відомого у свій час просвітницького і благодійного діяча, місцевого землевласника Неплюєва, який зробив дуже багато для поліпшення матеріального стану місцевого населення, а особливо - професійного виховання дітей-сиріт та бідняків. В частині з них ростуть унікальні соснові культури: "Ділянка лісу" - 20,1 га у віці 120 років, "Кремлянська дача" та "Туранівська дача" у віці понад 100 років, "Ділянка лісу" площею 5,3 га у віці близько 90 років. У двох заповідних урочищах ("Підівоцько-Чуйківська дача", "Прудищанська дача") зберігаються сосново-дубові насадження у віці близько 100 років. Останнє з них входить до РЛП "Прудищанський" і є його заказною зоною. А ось у Свеській дачі несподівано зустрічаємо ялинові культури віком понад 90 років.

Заповідні урочища Кролевецького р-ну представляють унікальні ділянки дубового лісу природного походження віку стиглості ("Тіпка", "Ділянка лісу", "Білогриве"). Деревостани мають середню повноту, добре розвинений підлісок і трав’яний покрив.

В Сумському р-ні є одне заповідне урочище — "Сосняк" на площі 243,0 га. Це відносно молоді соснові насадження на західній околиці Сум. Через свою наближеність до великого населеного пункту і значні рекреаційні навантаження насадження, на жаль, повністю втратило природні цінності — досить значну кількість рідкісних рослин, які ще недавно спостерігалися тут науковцями.

По одному заповідному урочищу в Лебе-динському та Охтирському р-нах. Заповідне урочище "Липова алея" в Лебединському р-ні — це ліс природного походження, в якому зростають дуби (деякі з них мають 230 років), клени, липи. Підлісок середньої густоти утворюють ліщина та бруслина. Помітне наукове та природоохоронне значеня має заповідне урочище "Литовський бір" (914,2 га), розташоване на боровій терасі Ворскли в Охтирському р-ні. До його складу на площі 41,0 га увійшла ділянка соснового лісу природного походження близько 200-річного віку. Зімкненість крон дерев першого ярусу в ньому 0,5. В зниженнях зростає дуб. Підлісок середньої густоти із клена татарського, ліщини, барбарису і бруслини. В трав’яному ярусі зростають орляк, конвалія, купина лікарська, нечуй-вітер волохатенький. Крім того, в заповідному урочищі наявні культури сосни різного віку. Найбільшою є природна цінність старого лісу, який має невелику повноту, нерівномірне розміщення дерев на площі, складну вертикальну та горизонтальну структуру, розвинений трав’яний покрив, особливо на галявинах.

З одинадцяти заповідних урочищ Тростя- нецького р-ну в трьох охороняються старі дубові лісостани природного походження: "Сумська діброва" — 7,3 га, "Сумська діброва" — 10,3 га, "Ділянка лісу" — 12,0 га. Вік дерев дуба досягає 130-140 і більше років з повнотою 0,7. Деревостани мають складну вертикальну і го-ризонтальну структури. Підлісок головним чином з ліщини, трапляється бруслина. Влітку в травостої домінує яглиця, а далі за участю йдуть копитняк, зірочник ланцетовидний, медунка темна, купина багатоквіткова. Зустрічаються фіалка дивна, вороняче око, підмаренник запашний, розхідник звичайний. В цих лісових угрупованнях наявні синузії весняних ефемероїдів.

Решту заповідних урочищ в Тростянецькому р-ні виділено в лісових культурах сосни, дуба з супутніми породами, а також в культурах інтродуцентів, перспективних для впровадження в лісове господарство регіону: модрини та ялини. Вік лісових культур від 94 до 125 років. Всі заповідні урочища Тростянеччини є об’єктами постійних наукових спостережень Червонотростянецької лісової науково- дослідної станції. В них продовжуються копіткі спостереження за ходом росту як деревоста- нів в цілому, так і окремих дерев у ньому, виділені ділянки моніторингових досліджень.

З п’яти заповідних урочищ Краснопільсь- кого р-ну лише у двох зберігаються природні лісостани дуба першого та другого бонітету із звичайними для регіону супутніми породами — липою та ясеном. Це "Ділянка лісу під Крас- нопіллям" віком близько 130 років і "Ділянка лісу-2" віком 150 років. Повнота насаджень 0,6-0,7. В решті заповідних урочищ охороняються культури дуба звичайного, найстаріші з яких "Захаревська дача" 1818 р. створення та "Глибнянське" 1879 р. створення. Ці два заповідних урочища, разом із своєю природною цінністю, мають цінність і як зразки лісокуль- турної справи далеких часів.

Особливими є два заповідні урочища в Путивльському р-ні. Це "Озеро Червоне" площею 30,9 га та "Спадщанське озеро" площею 15,3 га. Обидва озера мають джерельне живлення, розташовані в населених пунктах і є їх прикрасою. Вони знаходяться на давній лесовій терасі річкової долини Сейму. їх природна цінність дещо втрачена через надмірне рекреаційне та побутове використання.

У Конотопському р-ні існує одне заповідне урочище — "Драгомирівщина". Це насадження минулого століття на садибі відомої історичної постаті — героя російсько-турецької війни генерал-ад’ютанта М.І. Драгомирова.

Тут, біля с. Раки, що під Конотопом, збе-реглися залишки старої греблі, на якій чиясь дбайлива рука посадила кілька верб, що вже встигли зістаритися. їдемо греблею. Непомітно минаємо дачні будиночки. Раптом потрапляємо в дивний ліс, де серед рідних серцю дубів, лип, кленів — гості: тополі, ялини, Веймутові сосни — величні та мовчазні. Це старий парк на місці садиби Драгомирових. Найвідоміший з родини — Михайло Іванович залишив по собі принаймні два образи.

В офіційних джерелах знаходимо його характеристику як генерала, військового, політичного діяча, педагога. Історія військової науки зберігає ім’я Драгомирова М.І. серед імен військових теоретиків. Свої теоретичні розробки він втілив у кількох вдалих операціях під час Російсько-Турецької війни 1876-1877 pp. Генерал Драгомиров відзначався дбайливим ставленням до солдат.

Знавці живопису знають Михайла Івановича як прототипа отамана в рєпінських "Запорожцях" та одного з генералів на полотні "Заседание государственного совета". Ілля Юхимович кілька разів гостював в київській квартирі генерала і написав портрет його дочки. М.І. Драгомиров свого часу полемізував з Л.М. Толстим з приводу трактування ідеалів військової доблесті та відданості Вітчизні на сторінках роману “Война и мир”.

Місцеві жителі бережуть дещо інший образ генерала. “Добрий пан був" — каже Іван Дмитрович Лузан, житель села Кузьки, і називає Михайла Івановича не інакше як Драгомиром. Від Івана Дмитровича дізнаємося, що наш герой любив попрацювати фізично і, вже бувши в літах, вправлявся в корчуванні пнів на вирубках (мав власну ділянку лісу). Не цурався Михайло Іванович і поспілкуватися з селянами, завжди приязно зустрічав всіх, хто приходив до садиби. У вільний час він у супроводі бувалого діда Кунички полював. Характеристику генерала доповнюють, іноді майже не реальні, бувальщини. А от жителі с. Раки П.М. Тарасенко та В.І. Карпенко словами описують генерала, який щедро наділяв сільських дітей цукерками. Сільська дітвора ходила до Михайла Івановича на Великдень. Дочка генерала — Софія навчала сільських дітей грамоти.

Приємно в спеку враз опинитися під наметом вікових дерев, вдихати свіжість. Охоплюємо очима обсаджені бузком стежки генеральського парку. Проглядаються залишки дубової алеї на в’їзді в маєток. Десь тут стояли високі тополі і ряди шовкових сосен, зростали біла акація і каштани. В глибині парку загубилася копанка для риби та криниця. Чай з криничної води Михайлу Івановичу був особливо смачним. “А скільки тут було солов’їв!” — емоційно пригадує Іван Дмитрович. Ось куди часто приїздив зі свого конотопського будинку, пішовши у відставку, М.І. Драгомиров.

Особливими об’єктами у парку були дуби, як кажуть, у два обхвати, на чолі з дубом-батьком. Іван Дмитрович висловлює сумнів, що вони посаджені генералом. Скоріше садив їх хтось із предків М.І. Драгомирова або навіть колишній власник садиби. А от свій кінець дуби та сосни знайшли в 20-і роки на пильнях — величезних ямах, де зручно розпилювати колоди на дошки ручною пилою. Трохи довше жив генеральський сад з фруктовими деревами, ягідниками. Певний час він навіть охоронявся. Нині частину саду займають дачні ділянки. Нехай не вводить в оману будиночок на території колишнього парку. Нічого історичного він собою не являє. Стіни, що пам’я-тають генерала, згоріли, пештчси розтягли гш сусідніх селах. Парк не вберіг тишу і над ро- 1ШннИШґ"склепами Драгомирових, що містилися в його глибині під лісом. Стояли вони три в ряд, напівзаглиблені в землю з невеличкими віконечками.

Колишній парк нині займає площу шість з половиною гектарів і розташований між забо-лоченою в минулому, а тепер осушеною низиною та боровою терасою Сейму, вкритою сосновими лісами. Тому з якого б боку не потрапили б ми в Драгомирівщину, нас зненацька охоплює прохолодна тінь й досі величного всупереч долі лісу.

Урочище Драгомирівщина — це, власне, два виділи Конотопського лісництва, де основні площі займають багаті за своїм складом широколистяні ліси. В урочищі збереглися вікові дуби у кілька обхватів. їх стовбури високо виносять розлогі ажурні крони. Вони, щоправда, ледь проглядаються крізь густий другий ярус дерев, сформований липою серцелистою, кленом гостролистим. Тому в цій частині урочища через низьку освітленість слабо розвинутий ярус чагарників та трав. Бруслина європейська з цих причин формує тут сланку форму. Трави розріджені. В незначній кількості зустрічаються копитняк європейський, яглиця звичайна, підмаренник запашний. Весною пе- вною мірою скрашують вид яскраві квіти фіалки шорсткої, які трапляються тут на узліссях. З весняних видів трапляється також адокса мускусна. На сусідніх ділянках зростає первоцвіт весняний.

Оселя Драгомирових завжди була символом гостинності. Дружина генерала славилася як добра господиня. Сусіди і знайомі знали про її кулінарні здібності. Гостинність господарів приваблювала численних гостей. Мабуть саме з тих часів тут багато стежечок, стежок та доріг, що пересікають цю ділянку кленово- в’язового деревостану 1895 року з одиничними деревами дуба, клена, ялини, горіха чорного віком 150-200 років вздовж і впоперек. По обочинах доріг поширюються рудеральні види: стенактис однорічний, череда, галінсога дріб- ноквіткова, гірчак почечуйний та інші, розсадниками яких є прилеглі впритул до Драгомирівшини дачні ділянки. Серйозною проблемою урочища також є відсутність через значне затінення тіньовитривалими липою та кленом підросту дуба, що з часом загрожує зміною порід в деревостані.

Драгомирівщина стала заповідним урочищем у 1980 р.

Заповідні урочища — це невеликі за площею, але цінні ділянки нашої природи. Нині дуже важливим завданням є посилення на їх територіях природоохоронного режиму.

 


    фейсбук