Зяблик (Fringilla coelebs) — один з найбільш поширених наших співочих птахів.

Мало обережний, підпускає до себе близько.

Завбільшки з горобця. Впадають у вічі досить широ­кі білі смуги впоперек темно-бурих крил і по краях хвоста, які добре видно як у сидячого птаха, так і в польоті. Самець має червонувато-коричневі груди, каштанову спину, зеле­не надхвістя, голубувато-сіру голову з чорним лобом, голу­буватий дзьоб; самка вся сірувато-бура.

По землі пере­сувається легкими стрибками.

Оселяється в лісах різного ти­пу, парках, садах. Л

егко виз­начається в природі й по голо­су — дзвінких і різких звуках «пінь-пінь-пінь...», які трохи нагадують велику синицю, але вимовляються неквапливо і не закінчуються тріскучою треллю «тарарах». Іноді зяб­лики «рюмлять»— «рю...рю... рю...». Пісня являє собою го­лосну мажорну трель, що поступово прискорюється і закінчується дуже характер­ним «розчерком»: «фью-фью-фью-ля-ля-ля-ді-ді-ді-ві-чіу». Співаючи, самець відкидає го­лову трохи назад і злегка розкриває крила.

В Україні — звичайний гніздовий птах в усіх районах, де є деревні на­садження; подекуди числен­ний; в Чорноморському запо­віднику звичайний зимую­чий; нерідко зимує і в інших регіонах.

 


    фейсбук