Місто (13.0 тис. жителів) і районний центр, розташоване на берегах р. Шкло.
Про Яворів відомо з 1408 р., коли місцевому цеху шевців була видана грамота. В ХV–ХVІІІ ст. місто перебувало в складі Львівської землі Руського воєводства Польщі. До початку XVII ст. Яворів стає значним торговельним і ремісничим центром. В 1621 р. тут засновується Василіанський монастир, від якого дотепер збереглися лише келії. Найстарішими дерев’яними будівлями міста є церква Різдва Богородиці і дзвіниця (1670 р.). Після першого поділу Польщі в 1772 р. Яворову був наданий статус вільного королівського міста, за який міщани розплачувалися наступні 15 років. У місті понад 40 років працював український етнограф, мовознавець і публіцист Йосип Лозинський (1807–1889 рр.), який одним з перших у Галичині пропонував використовувати народну мову в українській літературі і відомий своїм підручником української мови “Граматика мови руської”, виданого в Перемишлі в 1846 р. До 90-річчя найвідомішого уродженця Яворова письменника і суспільного діяча Осипа Маковея (1867–1925 рр.) перед головною міською школою №1, названою на його честь, установлений пам’ятник. Шкільні приміщення розташовані і поряд в будинку колишньої ратуші, зведеної наприкінці XIX ст. на кошти Я. Крулевої.
У центрі міста привертає увагу прекрасний пам’ятник Т. Шевченку, оригінальна споруда народного будинку (XIX ст.) і вражаюче величний, строгий і гармонійний пам’ятник митрополитові Андрію Шептицькому (1865–1944 рр) — найвідомішому керівникові Української греко-католицької церкви, що народився у сусідньому селі Прилбичі. Сучасний Яворів — невелике затишне місто і центр (нещодавно скасованої) вільної економічної прикордонної зони, що значно пожвавлювала його життя. Усвідомлення своєї значимості місцева влада втілила в установці на жвавій проїзній площі унікального глобуса України, на якому, крім Яворова, про всяк випадок позначено ще кілька міст — Київ і Львів.
