Невицьке (Ужгородський район)
На відстані всього 12 км від обласного центру при виході з Ужанської долини, на виступі гори, що піднімається над рікою Уж, височать руїни древнього Невицького замку, до якого веде серпантином крута кам'яна дорога. В давнину цей замок займав важливе стратегічне положення. З його стін можна було контролювати вихід з Ужанської долини, по якій проходив торговий шлях з Угорщини через Ужоцький перевал в Галицько-Волинське князівство і Польщу.
Археологи датують появу замку кінцем XII століття.
Спочатку Невицький замок мав круглу, найімовірніше, двоповерхову вежу з системою дерев'яних укріплень навколо. Круглий фундамент цієї башти досі зберігся в самому центрі сучасних руїн. З другого поверху могло вестися спостереження за дорогою з Ужоцького перевалу. Із замку в гарну погоду видно не тільки головний Карпатський хребет, а й Словаччина та 
Угорщина. Замок чинив опір і наступаючим військам Батия. У ньому виявлено, здається, єдиний на Закарпатті наконечник татаро-монгольської стріли. Батий повністю зруйнував замок, після чого його відбудували заново. Мабуть, відновлення завершено незадовго до 1274 р., коли замок вперше згадується в письмових джерелах. У 1337 р. замок подарували Вільямові я Другету. Надалі цей рід безупинно володів замком аж до кінця XVII ст. Другети значно розширили його. З 1364 в документах починає згадуватися Підзамкове село Невицьке. За легендою, свою назву замок отримав внаслідок трансформації слова «невістскій», тому що під час небезпеки він служив укриттям для жінок. Найбільш вірогідним є походження назви від пра-слов'янського Неві - «нове».Однак легенди, що оповідають про непокірних наречених, містять і ряд реальних деталей. Одну з них, про боротьбу угорського короля Матяша (1458-1490) з власницею 
Невицького Поган-дівою, яка була турецького роду, записав ще Володимир Гнатюк наприкінці XIX ст. Незважаючи на численні казкові елементи, переказ містить реальні спогади про потужний оборонний потенціал замку в XV в: «А Поган-діва все в замку панувала, ніхто не міг її вигнати. Навпаки дороги до замку гармати наробив були, заправлені в стінах - ще й тепер такі дірки є, а з іншого боку не можна було зайти, бо замок на скелі зроблений на горі високій. Хто йшов - того вбила, не пустила нікого в світі. Матяш почав із Поган-дівою боротися. Вночі набрав коней, волів, свиней, овець, собак, гусей, курей, качок і багато людей. До кожної тварини прив'язав дзвіночок, свічку й запалив ». Налякана нічним наступом, що імітували багатотисячне військо, дівчина кинула всі свої коштовності у колодязь і втекла. Дійсно, в середині XV ст. замок був сильно зруйнований, після чого його суттєво перебудували і він мав уже сучасну планування. Стару вежу знесли і побудували нову, що збереглася до цих пір. У скельній породі гори проклали зовнішній рів. Його датують за знайденою там польською монеті 1461 короля Казимира та угорському динарію того ж часу. Інша легенда, опублікована у шкільній книзі для читання в 1939 р., Також про дівчину з замку. Не бажаючи виходити заміж, вона в замку представляла себе доброю, а поза замку - злий. Тому всі думали, що у власника замку Григорія дві доньки. Сваталися все до гарної, але вона відповідала, що вийде заміж тільки після своєї злої сестри. Сама ж любила тільки сільського пастуха. Коли батько зловив їх на побаченні, то зорав навколо закоханих золотим плугом і прокляв їх. «Те заклинання було настільки сильним, що коли молоді хотіли переступити через зорану борозну, вона перетворилася на глибоку канаву, в яку потрапляли і потонули пастух, красуня-дівчина і вівці». Болото з острівцем посередині досі є біля замку, декому вдається помітити в ньому відбитки копит овець. Ще одна легенда, записана П. Совою, оповідає про ворожнечу між власниками Невицького і Мукачева. Перший нібито викрав у другого наречену. Мукачівський князь примусив власника Невицького замку пообіцяти, що той видасть за свого супротивника майбутню власну дочку. Коли та підросла, то й слухати про це не хотіла. «Але батько мусив виконати обіцянку, він закрив 
дочку в окремій кімнаті, а сам призначив день весілля. У лицарському залі зібралася знать. Все вже готове до весільної процесії, треба тільки дочекатися молодої. Але дівчина кинулася через віконце у прірву. Скелі й галявини окропили дівочої кров'ю. Пролита кров ніби завирувала, збунтувалася. І ясне небо відразу потемніло-почервоніло. Ударив грім і розбив замок ». 
У 1644 р. замок був зруйнований військами Дьордя Ракоці I, після чого вже не відновлювався. З тих пір фортеця довгий час перебувала в стані занепаду й навіть вважалася місцем, де водиться нечиста сила. Лише в кінці XIX ст. додавалися спроби відновити її, використовуючи подвір'я для театральних вистав і весіль. У 1879 р. Державне лісове об'єднання висадило поблизу замку гарну липову алею, побудувало фонтан з природним тиском води і встановило пам'ятник головному угорському королівському лісовому раднику Карлу Вагнеру (1830-1879). Залишки алеї та фонтану частково збереглися донині.
