Невелике село (204 жителі) Зміївського району, розташоване на правому березі р. Уда біля підніжжя крутого схилу долини. Місця ці були заселені ще у скіфські часи, про що свідчать залишки городища і поселення V—III ст. до н.е. Збереглося тут і ранньослов’янське городище (VI—VII ст.), а нинішнє село біля переїзду через річку на тракті Харків-Зміїв, вочевидь, веде свою історію з XVIII ст. Домінуючою спорудою Водяного є церква із червоної цегли (початок XIX ст.), що вражає величчю на тлі скромної сільської забудови. Це прекрасний зразок т.зв. цегельного стилю культового будівництва, доволі широко розповсюдженого на Слобожанщині в XIX — початку XX ст. У таких спорудах основна роль належала майстерності мулярів, які зводили їх, і архітектурним претензіям замовників. Не дуже вигадлива і претензійна в цьому сенсі водянська церква стає головною спорудою створеного в 1990-і роки Свято-Борисо-Глібського жіночого монастиря Української православної церкви, що користується великою популярністю у парафіян всієї округи. З шосе, що веде до Харкова і стрімко спускається з пагорба, огинаючи невелику монастирську територію, раптово відкривається мальовничий вид на долину р. Уда, від якого мимоволі захоплює подих.
