Berberis vulgaris — гіллястий листопадний колючий кущ родини барбарисових, заввишки 1,2—2,5 м. Молоді пагони жовтуваті або жовтувато-червоні. Листки чергові, цілісні, обернено-яйцевидні, по краю гостропилчасто-зубчасті. Квітки правильні, двостатеві, 6-пелюсткові, жовті, в пониклих пазушних китицях. Плід — яскраво-червона довга стоеліптична кисла ягода. Цвіте у травні — червні.
Поширення
Росте розсіяно на узліссях, по чагарниках, на кам'янистих та гірських схилах, у підліску хвойних та мішаних лісів. Широко вирощується як декоративна рослина.
Заготівля і зберігання
Використовують корені (не товщі за 6 см), кору, листя і плоди. Корені заготовляють навесні (до початку розпускання бруньок) або восени (після достигання плодів), обтрушують від землі, відрізують почорнілі й гнилі частини, розрубують на куски по 10—20 см завдовжки, розщеплюють і сушать у добре провітрюваних приміщеннях, під наметом або в сушарках при температурі 45—50 °С. Кору заготовляють рано навесні, листя — одразу після цвітіння рослини. Сушать на горищах під залізним дахом або під наметом з доброю вентиляцією, розстеляючи шаром у 3—5 см і періодично перегортаючи. Готову сировину зберігають у добре провітрюваних приміщеннях. Строк придатності — 3 роки. Листя Б. з. (Folium Berberidis) відпускаються аптеками.
Хімічний склад
Усі органи Б. з. містять дубильні речовини, ефірну олію, алкалоїди (берберин — головний алкалоїд, оксиберберин, пальматин, тетрагідропальматин, барбамін, оксианкантин, ятрорицин, колумбамін, магнофлорин, ізотетрандин) та ін. Вміст берберину в корінні досягає 1,5 %. У плодах — 3,5—6 % органічних кислот (яблучна, лимонна, винна та інші), є цукри (до 7,7 % ), пектин (0,4—0,6 % ), аскорбінова кислота (20—55 мг% ), дубильні речовини, барвники, флавоноїди (катехіни, лейкоантоціани, антоціани, флавоноли), фенолокислоти. Плоди і листя містять і лютеїн та вітамін К1.
Фармакологічні властивості і використання
Препарати Б. з. виявляють седативну, протизапальну, жовчогінну та сечогінну дію. Як жовчогінний засіб барбарис використовують при дискінезії жовчних шляхів (при гіперкінетичній формі), гепатиті, гепатохолециститі, жовчнокам'яній хворобі, не ускладненій жовтяницею. Ефективним є використання барбарису при запальних процесах у сечових органах (гломеролота пієлонефрит, геморагічний цистит). В акушерсько-гінекологічній практиці настойку з листя і коріння барбарису застосовують при атонічних кровотечах у післяпологовий період, при ендометриті, кровотечах у клімактеричний період. У народній медицині, крім того, відвар кори і коріння використовують при малярії, плевриті, туберкульозі, нирковокам'яній хворобі, набряках, подагрі, ревматизмі, люмбаго; настойку листя — при хворобах печінки і при малярійному збільшенні селезінки; відвар квіток — при захво-рюваннях серця і при малярії. Сік з плодів барбарису використовують як жовчогінний, як такий, що поліпшує кровообіг, та як легкий, послаблюючий засіб. Він добре тамує спрагу, збуджує апетит, знижує температуру тіла. Корисно вживати сік і при запаленні легень, при гарячці та кашлі.
Лікарські форми і застосування
ВНУТРІШНЬО — настойку листя (у співвідношенні 1:5, на 40 % спирті) по 30—40 крапель 2—3 рази на день 2—3 тижні; настій листя (1 столова ложка на склянку окропу) по 1 столовій ложці 3—4 рази на день; свіжий сік плодів по 1—2 столовій ложці на день. (ПРОТИПОКАЗАНО вживати препарати барбарису при вагітності і в післяпологовий період при затримці в матці оболонок і частин дитячого місця.
