Chenopodium album — однорічна трав'яниста сіро-зелена, вкрита борошнистою поволокою рослина родини лободових. Стебло прямостояче, дуже розгалужене, 10—100 см заввишки. Листки чергові, прості, довгочерешкові, ромбовидно-яйцевидні, рідше — ланцетні, цілокраї, тонкі. Квітки двостатеві, 5-членні, дрібні, зібрані в волотевидне суцвіття; листочки оцвітини зеленуваті, з борошнистою поволокою, овальні, на спинці — з кілем. Плід — однонасінний горішок з тонким плівчастим оплоднем; насінини горизонтальні, сочевицеподібні, чорні. Цвіте у липні — вересні.
Поширення
Лобода біла трапляється в посівах, на городах, засмічених місцях, біля доріг по всій території України.
Сировина
Для виготовлення ліків використовують траву (Herba Chenopodii albi), зібрану в період цвітіння рослини, і насіння (Semen Chenopodii albi). Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад
Трава лободи білої містить алкалоїди, бетаїн, сапоніни, флавоноїди, вітаміни (В1, В2, С, Е, каротин), барвник, ліпіди, ефірну олію, щавлеву кислоту, фенолкарбонові кислоти (ванілінова і ферулова). У насінні є жирна олія (4,2—9,1%), тритерпенові сапоніни і незначна кількість алкалоїдів.
Фармакологічні властивості і використання
Експериментально доведено, що лобода біла має антибактеріальні і естрогенні властивості. У вітчизняній і зарубіжній народній медицині рослину використовують як протизапальний, болетамувальний, седативний, відхаркувальний, проносний, сечогінний і протиглисний засіб. Всередину настій трави приймають при кашлі, бронхітах, туберкульозі легень, гастралгії, виразковій хворобі, запаленні і спазмах органів травлення, метеоризмі, хворобах печінки і селезінки, при неврастенії, істерії, мігрені, паралічах, судомі, гіпергідрозі та золотусі. Зовнішньо настій трави використовують при карієсі зубів, для лікування ран, спричинених укусами комах, дерматитів та інших захворювань шкіри. Припарки з трави рекомендуються як болетамувальний засіб при ревматизмі й радикуліті, при мозолях тощо. Порошком із сухого листя присипають запрілості у дітей. Сік трави пили при істерії і при тепловому ударі. Свіже листя вживали як ефективний протицинготний засіб. До лікувально-профілактичного харчового раціону рекомендується включати салати з молодого листя рослини (рецепт приготування салату див. у статті Лутига розлога). Молоді пагони і листя додають до супів, використовують для приготування пюре, соусів тощо. Насіння рослини використовують при хворобах печінки й селезінки та проти глистів. У переробленому вигляді (крупи, борошно) насіння використовують і в їжу, але при цьому слід пам'ятати, що тривале вживання його спричинює виведення з організму надмірної кількості азоту, захворювання нервової системи органів травлення, менорагію та аборти.
Лікарські форми і застосування
ВНУТРІШНЬО — настій трави (1 столова ложка сировини на 200 мл окропу, настоюють 2 години) по 1 — 2 столові ложки 3—4 рази на день при шлунково-кишкових захворюваннях. ЗОВНІШНЬО — настій трави (готують як у попередньому прописі) для полоскань і примочок; три столові ложки трави загортають у марлю, занурюють в окріп, виймають і прикладають до хворої ділянки тіла при ревматизмі, радикуліті, люмбаго та мозолях.
