Petroselinum crispum, синонім — P. sativum — дворічна трав'яниста гола рослина родини селерових (зонтичних). У перший рік утворює розетку листків і потовщений веретеноподібний корінь, на другий — прямостояче круглясте вздовж штриховане, від середини розгалужене (гілки супротивні або кільчасті) стебло заввишки 30— 100 см. Листки трикутні, темно-зелені, зверху з полиском; прикореневі й нижні стеблові листки довгочерешкові, з оберненояйцевидними, при основі клиновидними, тричінадрізаними або глибоко-зубчастими листочками (зубці тупуваті, з дрібним білуватим вістрям); верхні—трироздільні, з ланцетно-лінійними частками. Квітки правильні, двостатеві, 5-пелюсткові, зібрані в складні зонтики; пелюстки окрукруглі, при основі серцевидні, виїмчасті, у виїмці — з загнутою всередину часточкою, жовтувато-зелені або білуваті, часто з червонуватим відтінком. Плід — двосім'янка. Цвіте у червні — липні.
Поширення
Петрушка кучерява походить з гірських районів Середземномор'я. По всій території України її культивують як пряну рослину, часом вона дичавіє.
Заготівля і зберігання
Для лікарських потреб використовують плоди (Fructus Petroselini), рідше — листя (Folia Petroselini) і коренеплоди (Radix Petroselini) петрушки. Заготовляють листя в перший рік вегетації рослини й використовують свіжим (у вигляді соку чи подрібненим як приправу до їжі) або розстилають тонким шаром на папері чи мішковині й сушать у затінку на вільному повітрі або у приміщенні з доброю вентиляцією. Після припинення сушіння грубий спільний черешок відокремлюють від пластинок і відкидають. Сухого листя виходить 16% . Плоди збирають у період воскової стиглості (зрізані зонтики підсушують і обмолочують). Коренеплоди копають у кінці першого року вегетації (восени) чи навесні наступного року й використовують свіжими, зберігаючи тривалий час у льоху, або розрізають уздовж на кілька частин і сушать у затінку на вільному повітрі. Сухих коренеплодів виходить 18 % . Готову сировину зберігають у щільно закритих банках чи бляшанках у сухому темному місці. Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад
Усі частини рослини містять ефірну олію (у плодах до 7 % і флавоноїди (апіїн, лютеолін-7-апіоглюкозид, кверцетин, кемпферол, хризоеріол-7-апіофуранозидоглюквзид, ізорамнетин-3, 7-диглюкозид, вербіозид та нарингенін). До складу ефірної олії входять апіол, міристицин, апіолова кислота, пінен тощо. Крім того, у плодах є фурокумарин бергаптен і жирна олія (17— 22 %), яка складається в основному з гліцеридів петрозелінової кислоти; у листі — аскорбінова кислота (58—290 мг% ), р-каротин (1,7 мг % ), токофероли (1,8 мг% ) та інші вітаміни, а також білки й цукри (переважно глюкоза і фруктоза); у коренеплодах — нікотинова кислота (1,0 мг % ), піридоксин (0,6 мг % ), аскорбінова кислота (20—35 %) й інші вітаміни та білки і цукри (переважно сахароза).
Фармакологічні властивості і використання
Галенові препарати петрушки посилюють діурез, підвищують тонус гладенької мускулатури матки, кишечника і сечового міхура, збуджують апетит і поліпшують травлення, пригнічують процеси бродіння в кишечнику, розчиняють камені й пісок у сечовивідних шляхах, регулюють менструації, сприяють виділенню молока у матерів-годувальниць, виявляють жовчогінну, спазмолітичну і потогінну дію. Застосування препаратів петрушки показане і дає добрий терапевтичний ефект при набряках серцевого походження, водянці, нирковокам'яній хворобі, запальних процесах у сечовому міхурі, простатиті, при функціональних порушеннях травлення, диспепсії, метеоризмі, кишкових коліках, при гіпотонічних маткових кровотечах у післяродовий період, при лікуванні гіпоменструального синдрому, у випадку гарячки та при декомпенсованих пороках серця. Протипоказано приймати препарати петрушки всередину при нефриті, гострому циститі й подагрі. Надмірне вживання препаратів петрушки може спричинити аборті Досить широко використовують петрушку і як зовнішній засіб. Свіжим соком лікують дерматити від укусів комах (знеболююча дія), виводять ластовиння і темні пігментні плями. Відваром із кореневищ миють обличчя проти загару. Кашку, яка залишається після проціджування настою з листя або коренеплодів, прикладають до фурункулів. Мазь із плодів застосовують при педикульозі.
Лікарські форми І застосування
ВНУТРІШНЬО — настій листя (1 столава ложка сировини на 400 мл окропу, настоюють 2 години) по півсклянки 4 рази на день до їжі; настій коренеплодів (1 столова ложка сировини на 400 мл окропу, настоюють 2 години) по півсклянки 4 рази на день до їжі; настій плодів (1 чайна ложка сировини на 400 мл окропу, настоюють 2 години) по півсклянки 4 рази на день до їжі; свіжий сік рослини по 1 столовій ложці З рази на день до їжі; порошок із плодів по 0,5 г 2—3 рази на день за ЗО хвилин до їжі; відвар плодів (3— 4 чайні ложки сировини на 200 мл окропу, варити 7—10 хвилин, процідити) по 1 столовій ложці 5 раз на день при гіпоменореї; 3 г суміші плодів петрушки і трави рути садова), взятих у співвідношенні 2 : 1, варять 7— 10 хвилин у 300 мл води, проціджують і випивають усе за день ковтками при припиненні менструацій; одну — півтори столової ложки суміші плодів петрушки, ялівцю звичайного і фенхелю звичайного (по 5 г), квіток конвалії звичайної і листя берези бородавчастої (по 30 г) настоюють на склянці окропу і п'ють по третині склянки З рази на день як сечогінний засіб. ЗОВНІШНЬО — обмивання свіжіш соком; змащування маззю із плодів.
