Colchicum autumnale — невелика (8—25 см заввишки) багаторічна бульбоцибулинна рослина родини лілійних. Бульбоцибулина яйцевидна, 2,5—6 см завдовжки, оточена темно-бурими шкірястими оболонками, витягнутими зверху в довгу шийку. Стебло дуже вкорочене, підземне. Листки (їх 3—4) видовженоланцетні, плоскі, паралельножилкові, тупі, 2—5 см завширшки, до часу цвітіння рослини зникають. Квітки на коротких квітконіжках, правильні, двостатеві, одиничні або по 2—3; оцвітина проста, віночковидна, рожево-бузкова, з довгою тригранною трубочкою й лійкуватим, шестироздільним відгином; частки відгину видовжено-еліптичні, з 13—21 жилками. Цвіте з вересня до листопада. Плоди достигають у червні — липні наступного після цвітіння року.
Поширення
Пізньоцвіт осінній зустрічається спорадично, окремими групами в Карпатах на вологих і заплавних луках уздовж річок і потоків та шосейних шляхів. Рідкісна зникаюча рослина. Заслуговує уваги позитивний досвід ботанічних садів по вирощуванню пізньоцвіту в культурі.
Заготівля і зберігання
Для виготовлення ліків використовують бульбоцибулини (Bulbotuber Colchici), насіння (Semina Colchici) і квітки (Flores Colchici) пізньоцвіту. Бульбоцибулини збирають перед самим цвітінням рослини їх звільняють від надземної частини і коріння, очищають від землі й використовують свіжими або висушеними (розрізують на частини і сушать на сонці або в печі). В цей же час заготовляють і квітки пізньоцвіту. Насіння збирають у період його повної стиглості і сушать у темному теплому місці, розсипаючи тонким шаром на тканині. Строк придатності сушеної сировини 1 рік, свіжих бульбоцибулин — 3 місяці. Зберігають пізньоцвіт окремо від іншої сировини, дотримуючись правил зберігання отруйних рослин. Аптеки сировину не відпускають.
Хімічний склад
Усі частини рослини містять суму алкалоїдів, серед яких головними є колхіцин і колхамін. У бульбоцибулинах колхіцину міститься до 0,25 %, у квітках — до 0,8 % , У насінні — до 1,2 % . Крім алкалоїдів, у бульбоцибулинах є флавоноїд апігенін, органічні кислоти ароматичного ряду, фітостерини та вуглеводи; в насінні — жир, вуглеводи та дубильні й смолисті речовини.
Фармакологічні властивості і використання
Основними діючими речовинами пізньоцвіту є алкалоїди колхіцин і колхамін. Терапевтичні властивості у них однакові, але практично використовують колхамін, який порівняно з колхіцином має значно меншу токсичність. Колхамін є сильним антибластичним засобом і використовується для лікування раку шкіри (екзофітних і ендофітних форм 1 -ї і 2-ї стадій) та неоперабельних форм раку стравоходу (особливо при локалізації раку в нижній його третині) і високорозташованого раку шлунка. При раку шкіри на пухлину і 0,5— 1 см навколишньої здорової шкіри щодня наносять 1 — 1,5 г колхамінової мазі, прикладають марлеву серветку і заклеюють лейкопластиром (кожного разу при заміні пов'язки залишки мазі від попереднього змащування і пухлинну тканину, що розклалася, ретельно видаляють, а навколо пухлини проводять туалет). Курс лікування триває 18—25 днів (при ендофітних формах — до 30—35 днів). Після припинення нанесення мазі накладають протягом 10— 12 днів асептичну пов'язку і проводять ретельний туалет рани. При раку шкіри 3-ї і 4-ї стадій з метастазами застосування колхамінової мазі протипоказане. Не рекомендується наносити колхамінову мазь поблизу слизових оболонок. Проникаючи через шкіру і слизові оболонки, колхамін у великих дозах може спричинити лейкопенію й інші побічні явища, які можуть спостерігатися при прийманні колхаміну всередину. Зважаючи на це, застосовувати мазь треба обережно: уникати передозування (на одне змащування брати не більше 1,5 г мазі), систематично проводити аналіз крові й сечі. При перших ознаках токсичної дії лікування припиняють, призначають глюкозу, аскорбінову кислоту, лейкоген або інші стимулятори лейкопоезу, проводять (у разі необхідності) переливання крові. У випадку раку стравоходу колхамін призначають усередину в таблетках через день по 0,006—0,01 г (6— 10 мг) за 2—3 рази протягом дня. Загальна курсова доза становить 0,05— 0,11 г (50—110 мг). Кращі результати спостерігаються при застосуванні колхаміну в поєднанні з сарколізином. Призначають обидва препарати одночасно 3 рази на тиждень; сарколізин — по 15 мг, рідше по 20—10 мг, колхамін — по 5 мг, рідше по 6 мг на прийом. Ослабленим хворим призначають по 10 мг сарколізину і 4 мг колхаміну. Таблетки колхаміну й сарколізину ретельно подрібнюють, змішують і приймають, запиваючи невеликою кількістю (1—2 ложки) киселю, що дає змогу збільшити тривалість місцевої дії препаратів на пухлину. Курс комбінованого лікування триває 4—5 тижнів (10— 15 прийомів). Застосування колхаміну (рег або в поєднанні з іншими протипухлинними препаратами) при раку стравоходу протипоказане при загрозі перфорації в бронхи і при наявності такої перфорації, при різко вираженому пригніченні кісткомозкового кровотворення (кількість лейкоцитів нижча за 4000 і тромбоцитів — нижча за 100 000 в 1 мкл) та при анемії. Лікування колхаміном проводять під наглядом лікаря, часто контролюючи склад крові; при падінні кількості лейкоцитів нижче за 3000 і тромбоцитів — нижче за 100 000 в 1 мкл крові приймання препаратів припиняють до відновлення картини крові. При прийманні колхаміну можуть з'явитися нудота і блювання. При передозуванні можливе сильне пригнічення кровотворення. Заходи запобігання і лікування цих ускладнень такі самі, як і при застосуванні інших цитостатичних препаратів. При передозуванні може виникнути й пронос і тимчасове випадання волосся. При з'явленні домішок крові в блювотних масах і дьогтеподібного випорожнення лікування припиняють і проводять гемостатичну терапію. В процесі лікування, періодично треба проводити дослідження калу на приховану кров. У народній медицині настойку насіння пізньоцвіту дають усередину при деформуючому поліартриті, щоб втамувати біль. Місцево настойку насіння і мазь із суміші насіння, квіток і бульбоцибулин використовують як болетамувальні засоби при суглобному ревматизмі й подагрі.
