Багаторічна трав'яниста рослина родини гречкових. Стебла прямі, борозенчасті, до 1 м заввишки. Листки чергові, при основі - з зубчастими розтрубами, які обгортають основу меживузля; прикореневі й нижні стеблові листки - з довгими черешками, видовжено-яйцевидні, при основі стріловидні, з трикутними гострими, спрямованими вниз боковими лопатями, іноді майже списовидні, при верхівці більш-менш загострені або тупуваті; верхні -сидячі, вужчі, ланцетно-стріловидні. Квітки одностатеві (рослина дводомна) рожеві, червоні або жовтуваті, зібрані у верхній частині стебла в малорозгалуже-не, не густе, вузьке, волотевидне суцвіття; у чоловічих квіток частки оцвітини (їх, як і у жіночих квіток, 6) усі спрямовані вгору, видовженоовальні, внутрішні трохи більші за зовнішні; у жіночих зовнішні частки відігнуті вниз і притиснуті до квітконіжки, внутрішні прямі, округло-серцевидні, цілокраї, у вирізці при основі з м'ясистим, спрямованим униз придатком. Плід - тригранний, на верхівці гострокінцевий, темно-коричневий, з полиском горішок. Цвіте у липні — серпні.
Поширення
Щавель кислий росте по всій території України на луках, по болотах, у вологих лісах на галявинах. Як овочеву рослину його широко культивують.
Заготівля і зберігання
З лікувальною метою використовують прикореневе листя (Folia Rumicis acetosae), коріння (Radix Rumicis acetosae) і всю рослину (Herba et radix Rumicis acetosae). Листя використовують у сирому вигляді (готують зелені борщі, юшки, окрошки, салати, додають як присмаку до вінегретів), а коріння і траву сушать. Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад
У листі і стеблах рослини є фенольні сполуки: рутин, гіперозид кверцетин, кверцитрин, вітексин, авікулярин, катехіни, лейкоціанідин, лейкодель-фінідин та хризантемін; органічні кислоти: щавлева, яблучна; вітамін С, каротин, білки, ліпіди, солі заліза і калію. У корінні є значна кількість антра- і таноглікозидів.
Фармакологічні властивості і використання
Препарати щавлю підвищують діурез, стимулюють діяльність печінки і жовчотворення, посилюють перистальтику кишечника. Малі дози виявляють в'яжучу дію. Високий вміст фенольних сполук (флавоноїдів і фенолокислот) зумовлює капілярозміцнюючі, протисклеротичні й протизапальні властивості щавлю. В дієтотерапії його використовують як джерело вітамінів. У вигляді юшок і борщів його призначають при діабеті й ожирінні. Разом з тим треба пам'ятати, що надмірне вживання щавлю може призвести до порушення сольового обміну і розвитку ниркової патології. Необхідна обережність і при введенні в дієту цієї рослини хворим на ентероколіт, гастрит і виразкову хворобу шлунка й дванадцятипалої кишки в стадії загострення. Зовнішньо, як в'яжучий засіб, щавель використовують для лікування запалення ясен, ангіни та шкірних захворювань, які супроводяться запальними явищами. Свіже потовчене листя прикладають до застарілих ран і виразок.
Лікарські форми і застосування
ВНУТРІШНЬО — порошок з коріння по 0,5 г на прийом (на ніч) як проносний засіб; настій трави з корінням (20 г сировини на 200 мл окропу) по 1 столовій ложці 3 рази на день як протипроносний засіб; сік із свіжого листя по 1 столовій ложці 3 рази на день до їжі як жовчогінний засіб. ЗОВНІШНЬО — компреси, примочки і полоскання настоєм трави з корінням (готують, як у попередньому прописі).
