Південний захід України. Тут проходить державний кордон з Румунією та Молдавією. Територія характерна великим розмаїттям природних умов: стрімкі вершини Карпат і мальовничі пагорби підгір’я поступово переходять у широку рівнину, розташовану між річками Дністер і Прут.
Історія
Цей край почали заселяти в добу палеоліту. Про це свідчить понад сто залишків людських стоянок, вік яких – від сорока до п’ятнадцяти тисяч років.
Північна частина Буковини, яка становить територію сучасної області, у Х–ХІІ ст. входила до складу Київської Русі-України, а у ХІІ–ХІІІ ст. була частиною Галицько-Волинського князівства, яке згодом поневолила Золота Орда. У 1345, коли угорські війська перемогли татар і вигнали їх з правобережжя Дністра, північна Буковина потрапила під владу Угорщини, в середині XIV ст. – Молдовської держави, а в 1514 – Туреччини.
У розпалі російсько-турецької війни (1768–1774) Буковина входить до Австрії, у складі якої перебуває до 1918. Після розпаду Австро-Угорської імперії населення зажадало з листопада 1918 прилучення до України. Але румунська армія перешкодила цьому, окупувавши територію Південної Буковини на 22 роки.
В тяжкі часи іноземного панування, зокрема в умовах тотальної русифікації, українське населення краю зберігало свою мову, звичаї і традиції.
Буковинська земля багата пам’ятками минувшини. У трьохстах пунктах знайдені свідчення трипільської культури. Матеріали, виявлені поблизу сіл Молдове та Комарове, а також в урочищі Поливаний Яр Сокирянського pайону, дають вченим підстави твердити, що тут жили не кочівники, а осілий народ.
Під час археологічних розкопок виявлено понад п’ятдесят різних предметів, створених скіфами в добу раннього заліза. Єдність наддніпрянських і наддністрянських племен підтверджують чисельні пам’ятки, знайдені в селах Ленківці Кельменецького, Круглику Хотинського та Остриці Новоселицького районів. Вони також засвідчують розвиток на Буковині ранньо- слов’янської черняхівської культури (II–VI ст. до Н. X.).
