ЛАДО

Ладо — чоловік найпрекраснішої із богинь богині Лади. Щоб на небі і на землі завжди був всеєдиний лад, бережуть Ладо і Лада таємницю свого вічного кохання для кожного, хто прагне доброти і любові. Ладо — вірний і добрий, ніжний і ласкавий до своєї чарівної Лади. В ньому — божественна гармонія Всесвіту і всесвітня вогненна любов. Ладо — то діл і життя весняного сонця. Ладо для орійця означає вірного друга, якого шукають і люблять, як і Лада, що означає дівчину, жінку, дружину, яку кохають. Ладо — бог вірного подружжя та родинної злагоди; бог весілля, кохання, всіляких насолод і благополуччя.

Особливо щасливий і веселий бог Ладо навесні: радощі його тоді не мають меж. Крім доньки Миланки, яку так ніжно та радо кохає князь-Місяць, у Ладо є й інша красуня. З ніжною любов'ю дивиться бог-батько на свою Лелю, богиню краси. Вона — найкраща з дівчат та ще чарівна, ніби сонце, запашна, як весна, бо Леля і є весна у своєму віночку, прикрашеному польовими квітами та зеленню.

Ладо — перший із богів, який став жити на землі, піклуючись про її гори і ліси, моря і луки. Кожне створіння охоче приходить до нього, бо він добрий і лагідний. Ще у сиву давнину бог Ладо "наладив" і благословив сівбу проса, що є першою хлібною рослиною наших пращурів. Згодом допомагав їм при першій сівбі пшениці. Обжинкове колосся проса відтоді називають "бородою діда Лада", а пшоняна каща в горщику, який подають на хрестинах, весіллях і похоронах, — своєрідна жертва доброму богові, тому горщик з пшоняною кашею дівчата закопують у землю, щоб бог Ладо затримав парубків на їхніх вечорницях, аби не втікали до сусідських зібрань. Вияв пошани покійників, як опікунів роду-Ладо, подає прадавня веснянка "А ми просо сіяли...", яку співають при перших променях сонця: А ми просо сіяли, сіяли, Ой Див, Ладо, сіяли, сіяли... А ми просо витопчем, витопчем, Ой Див, Ладо, витопчем, витопчем...

Див-Ладо — світлосяйний бог. То він з Ладою виплекав первісні дівочі очі. З тих прапрадавніх часів юна оріаночка приходить у світ дивотворною та чарівною, біляво-русою красунею зі світло-голубим небом в очах.

Любить дивитися бог Ладо, коли його донечка водить хороводи дівчат, коли співають веснянки-гаївки, в яких так часто повторюють його ім'я: Ладо! Ладо! Бо в ньому — радість та вірність життя. Весело кружляють юнки у танк^! Хлопці тоді п'яні від хмелю кохання і щастя, що так і ллється через вінця сердець. Усміхаються тоді добротою уста до неба, шукаючи свою єдину в потаємних закутках душі свого зоряного шляху. Все покоряється могутній владі бога, а за вірність Ладо дарує дівчатам і хлопцям радість і силу в обіймах кохання.

У давнину первісне одруження відбувалося біля води під вербами. Побрання молодих справлялося дуже гучно і весело та з п'янкими напоями, від чого й пішла назва "весілля". Вшановуючи бога Ладо, люди влаштовували святкові обрядодії протягом місяця, з 25 травня по 25 червня. Батьки і мужі залишались в оселях, а дружини й дівчата йшли на луки, де, взявшись за руки, танцювали і співали: "Ладо, Ладо, діді-Ладо!". У ці дні ті, хто готувався до шлюбу, приносили в жертву білого півня, бо то від Лада залежить родинне щастя. На шлюбних весіллях, закликаючи бога, плескали в долоні та по столу і приспівували: "Ладо! Ладо!". Бог кохання приходив на весілля і дарував молодятам веселе та полюбовне життя.

До Ладо звертаються і при народженні дитини. Особливо величають бога на Купала, коли на величезному просторі землі Оріани запалюються Вогні єднання духовного життя людини із зоряним небом предків. У чарівну ніч на Купала можна зустрітися із самим богом Ладо.

Ладо не лише бог весни, кохання та насолод, він, насамперед, — живий бог життя. Наші предки вірили, що бог Ладо навесні перетворюється в зозулю, аби вістити людині довге життя.

Управителя щастя багато різних духів. Разом з Дідухом духи-лада входять в хату господаря на Святий вечір. З пресвятим сонцем, ласкавим місяцем, ясними зорями, рясним теплим дощиком, що падає навесні з неба, приходить дід-Ладо привітати усіх домашніх, а разом з усіма — верховного Творця-Рода з його великою таїною народження світу. Всім серцем і душею прагнуть люди бачити в себе таких поважних небесних гостей на Тайній вечері.

Ладо — доброприносець та опікун роду і родини, а ще — посередник між богом сонця і людьми. Духи Лада приходять з неба і вселяються в кожну людину, а по смерті відходять у сонячний край, доки знову не покличе їх Дажбог і не пошле на землю через Небесні ворота у Великий день. Навесні бог врожаю відправляє духи-душі на поля та ниви, а далі веде їх дід-Ладо. Дід-Ладо — доброзичливий дух діда-прадіда. Дух-Ладо приходить до орія і в радості, і в біді. На Зелені свята добрий дух прадідів дід-Ладо разом з іншими добрими духами приходить до господарів з гіллям-клечанням.

Духи великого бога живуть на нивах, у воді та квітах, з яких п'ють нектар, що зветься амброзією, бо то — їжа богів. Квіти знаменують і любов, і журбу, їх садять на могилах, через квіти говорить з духами Лада. З квітами, посадженими на могилі, виявляється велика пошана до них. Саме тому господар так старанно запрошує до господи споживати Святу вечерю усіх своїх духів-лад.

Щирою вірністю обезсмертила себе у віках Оріана. Богиня мудрості Лада благословила в її добру душу любов до судженого, що стала вищою за земне життя. Вона завади гідно ділила з ним свою долю. Оріанка велично розділяла з мужем поховальне вогненне ложе. Ніхто не примушував її пити напій вічності. Разом зі своїм Ладом оріанка переходила у небесну світлицю духа предків.

Несе бог Ладо до своєї Лади вірність через віки, через долини і луки, через поля і ріки. Несе у вічність, щоб завжди були Лад та Краса, Радість і Любов!

ВОЙТОВИЧ Валерій Миколайович
МІФИ ТА ЛЕГЕНДИ ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ


    фейсбук