СИМАРГЛ
Симаргл прийшов у світ ще у ті прадавні часи, коли небо — вітчина божих єств всемогутньої світлоносної сили любові та краси — подарувало Матері-Землі найцінніший скарб — Безсмертя. Могутнє райське Дерево життя явило тоді світові справжнього охоронця вічності, міць і сила якого стали оберегом священного Дерева життя, яке живить незліченну і безкінечну кількість зародків і бруньок усього живого на землі. З Божої волі в ім'я Смерті, а отже, і Безсмертя, Симарглу богами було доручено взамін старого пагіння надавати простір, який під його опікою народжується для нового проросту зародків. Волею всевишньої сили — світла, безмежності, свідомого і несвідомого буття — Симаргл став охоронцем парості, коріння рослин і насіння, котрим щовесни Дажбог засіває землю і людство.
Симаргл — духовний посередник між верховними божествами неба і духами землі. З часів створення неба, а відтак і світу землі, вдень і вночі невтомний сіяч сім'я-насіння піклується про кожну звірину, кожну худібку, кожну рослину та кожну людину.
Небесний доглядач сходів має здатність перевтілюватись у крилату "собаку-птицю", яка має крила, міцні кігті та зуби. Тоді ж, у ті доісторичні часи, невтомний охоронець рослин та іншої зелені приніс із неба на землю перший пагін верби з Дерева життя, в який Симаргл вклав таємничу здатність відроджувати та оновлювати навесні світ. Вогнем своєї світлоносної душі бог плодючості Симаргл разом з сонячною свіжістю бога Ярила та чарівною молодістю лагідно-ніжної Лелі пробуджує від зимового сну землю. Тоді ж ріки стають солодкуватими, поля — квітучими, а гаї — співучими. Земля-годувальниця з нетерпінням чекає на свого одвічного віщого птаха. Землі, як і матері-жінці, на роду написано бути матір'ю, продовжуючи вічність.
Інші варіанти імені Симаргл — Сімаргл, Семургл, Сим і Регл, Сим і Єрьгл, Симарегл. За припущенням деяких дослідників, Срьгл — Єрил — Ярило: отже, Семиярило. Божество Симаргла відоме і в інших народів — греків, іранців, індійців. Зображення крилатих псів поруч з хлібним колосом, що, напевне, є символічними охоронцями земних плодів, посівів, урожаю, знайдено на глиняному посуді часів трипільської культури, а також на скіфських і сарматських пам'ятках. Декоративними малюнками Симаргла прикрашено стародавні книжки. У Києві знайдено срібний браслет XII століття з подібними тваринами-птахами в дивовижному переплетенні орнаменту у вигляді гілок та листя рослин. Очевидно, їхня магічна роль полягала в тому, щоби заплутати ворожі сили зла, не дати їм зашкодити людині. Зображення Симаргла використовувалось у декоративних мотивах храмів. Такі зображення тварини-сторожа Дерева життя знайдено на білих кам'яних брилах біля Борисоглібського собору в Чернігові, історичної пам'ятки XII століття.
Особливо вшановували люди бога Симаргла під час великого свята на честь сонця, яке наші пращури звали колись Семик. Це найбільше свято всеєдиного ладу богині Лади справлялось у суботу, в дні русалій. Русалії святкуються двічі на рік: влітку, коли сонце буяє найбільше, і взимку, коли воно світить найслабше. Літні русалії — особливе святодійство для богів, бо співпадає із сімома тисячами днів царювання Дажбога. У цей час ліси і води, дерева і квіти, всяка звірина і худібка шлють низький поклін світлоносному творцеві, аби в цьому створеному богами світі у вчасно визначений час Симаргл запліднив та викохав те дороге для кожного створіння насіннячко.
Бог Симаргл опікується не тільки долею насіння, але й оберігає посіви від темних та лихих сил. Під його пильним наглядом відбувається проріст насіння. У цьому йому допомагають діви-русалки, серед обов'язків яких — зволоження нив дощами й туманами.
У народі бога Симаргла називають ще Вічним трудівником, бо шанують його за безперервні турботи та безкінечне бажання жити і творити життя задля життєтворящого світла. Сам бог Лрило нарік Симаргла іменем Семиярило за його найбільшу проявлену вогненну силу, яку знаменує бог улітку, коли Купало святкує весілля на честь богів сонця і води. Тоді Дажбог-сонце дозріває у своїй найбільшій ярій силі. Тоді увесь цей медозбір квітів, лікувального та магічного зела, буяння первісного божого плоду — жита-пшениці — то своєрідна жертва богу та данина душам дідів-прадідів.
Гучно справляють люди це свято; весело проводжають Симаргла-Семиярила разом з богом Ярилом до наступної весни, бажаючи їм ще більшої ярої молодості та свіжості до своєї Матері-Землі, а собі — сонячних плодів на здоров'я для сучасного і майбутнього життя.
Симаргл щедро обдаровує все живе на землі і під землею своєю життєдайною силою, любов'ю і вродою, щоб душа людини була світлою і гарною. То з його джерела-криниці бере початок світло Дажбога, яке рівно і вічно розливається по крові хлібороба, освітлюючи його із середини великою любов'ю до безконечно народжуваної волі в ім'я єдиносущого і милосердного Господа Всебога.
ВОЙТОВИЧ Валерій Миколайович
МІФИ ТА ЛЕГЕНДИ ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ
